Вам известно из истории Древнего мира, что около 40 тыс. лет назад появился человек, который напоминал внешне современных людей, — «человек разумный», «Homo sapiens». К этому времени он стал прямоходящим, усовершенствовалась его рука, увеличился объем мозга, появилась членораздельная речь. Изменилась и жизнь «человека разумного»: он использовал новые орудия труда из дерева, кремня, кости, научился добывать огонь, шить одежду и строить жилище. В коллективной трудовой деятельности человек развивался как существо общественное, социальное.
Появление речи развивало мышление человека, помогало ему накапливать знания об окружающем мире и передавать их от поколения к поколению. Оно давало возможность человеку общаться с другими людьми, помогало их взаимопониманию в совместной жизни и деятельности. С развитием сознания людей формировались их способности к объединению, к совершенствованию орудий труда и форм хозяйственной деятельности.
На смену человеческому стаду пришла родовая община. Эта форма объединения древних людей была более устойчивой. Она была основана на кровном родстве, коллективном труде и уравнительном распределении. Около 8—10 тыс. лет назад человек совершил переход от собирательства и охоты к земледелию и скотоводству. От присвоения продуктов природы в готовом виде люди перешли к их производству. Они смогли совместными усилиями не только приспособить, но и изменить, преобразовать окружающий мир, окультурить его.
Разделение труда привело к появлению ремесел. Возникают города, государства. Люди все больше времени отдают искусству, науке, образованию. Создаются правила, регулирующие поведение человека в обществе. Обычаи, традиции, религия, законы становятся основой нравственных, религиозных и правовых норм жизни человека в обществе. Все это — составляющие элементы культуры. Культура превращается во вторую среду существования человека.
Там было холодно
лето было слишком короткое
и не выпадали осадки
Сочинения в литературе, а истории только доклады.
сочинять историю нельзя!) можно только собирать воедино исторические фрагменты)
Оновлення українського театру другої половини XIX століття
У другій половині XIX століття драматургія досягає свого найвищого піднесення, стає одним з провідних родів літературної творчості. Це піднесення драматургічної творчості було викликане самим життям і, зокрема, бурхливим розвитком українського театрального мистецтва. У другій половині XIX ст. український театр не тільки посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному житті України, а й здобув широку популярність далеко за її межами.
Однією з найважливіших умов, що забезпечили піднесення справді народного, високоідейного, реалістичного сценічного мистецтва, було братерське єднання передових діячів російської і української театральних культур.
Велику роль в становленні нового українського театру відіграв геніальний російський актор Михайло Семенович Щепкін (1788-1863). Початок театральної діяльності М. С. Щепкіна був безпосередньо пов'язаний з Україною, з першими творами нової української драматургії. Після вдалого дебюту на сцені в Курську Щепкін в 1818— 1822 pp. з великим успіхом виступав у Харкові, Полтаві, Києві. Разом з І. Котляревським М. Щепкін здійснював художнє керівництво Полтавським театром. За участю Щепкіна в 1819 р. були вперше поставлені на сцені п'єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", в яких він виконував ролі Макогоненка і Чупруна. Робота над сценічними образами Макогоненка і Чупруна була важливим етапом у формуванні реалістичної майстерності великого актора.
Участю у перших постановках п'єс Котляревського не обмежилась увага Щепкіна до української драматургії. Ставши згодом провідним актором Московського Малого театру, він багато зробив для популяризації "Наталки Полтавки" та "Москаля-чарівника" Г. П. Котляревського, а пізніше і "Шельменка-денщика" Г. Квітки-Основ'яненка. В українських ролях він дав високі зразки реалістичної акторської гри.