Впервые напечатано в журнале «Русь», 1881, №№ 49, 50 и 51 (17, 24 и 31 октября) под заглавием «Сказ о тульском косом Левше и о стальной блохе (Цеховая легенда)». Отдельно издано под заглавием «Сказ о тульском Левше и о стальной блохе (Цеховая легенда)», СПб., тип. А. С. Суворина, 1882, и под заглавием «Стальная блоха. Сказ о тульском Левше и о стальной блохе (Цеховая легенда)», СПб., тип. M. M. Стасюлевича, 1894. В Собрании сочинений под заглавием «Левша (Сказ о тульском косом Левше и о стальной блохе)» (в оглавлении тома под заглавием «Косой Левша»).
тиьииьить
Я думаю, что в жанровом отношении это элегия. Стихотворение проникнуто горестными раздумьями.
Ты что из Украины ? Если что
«Божественна комедія» – найзначніший твір Данте. Поему написано італійською мовою в останній період життя митця.Загальновідомо, що Беатріче — це жінка-мрія, символ високого і чистого кохання, центральний образ у творчості великого італійського поета Данте Аліг'єрі. Вічний образ Беатріче символізує красу у двох її аспектах — тілесному та духовному. З одного боку, це земна жінка. <span>Беатріче є одним з головних персонажів головного твору Данте — «Божественної комедії». Саме вона посилає Вергілія, щоб той був провідником Данте у Пеклі та Чистилищі, вона з'являється у чотирьох останніх піснях Чистилища та приймає естафету провідника у Вергілія, адже той є язичником, який не може потрапити до Раю.
Образ Беатріче у цьому творі остаточно набуває неземних рис. Вона, уособлюючи милість Божу, проводить Данте по всім сферам Раю, і з кожною сферою стає все більш осяйною та божественною. В кінці цієї подорожі Беатріче на мить зникає і з'являється вгорі, на престолі, увінчана короною з вічних променів, що виходять з неї.<span>Беатрі́че Портіна́рі (італ. Beatrice Portinari[1], нар.1265/1266 — †1290) — флорентійська жінка, «муза» і таємне платонічне кохання італійського поета Данте Аліґ'єрі[2]. Ототожнюється з Беатріче, провідником Данте у Раю в «Божественній комедії». Образ Беатріче справив великий вплив на розвиток теми платонічного кохання поета до недосяжної дами в європейській поезії наступних століть.</span></span>
Эта пословица означает, что в холодную зиму нужно согреваться, бегать, прыгать, играть не смотря на возраст.
