С борзым псом, который гонит зайца, желая угодить хозяину, потому что <span>он хочет заслужить навязанный на руку подарок,</span> он предал Родину, товарищей, оказался во власти любви к панночке.
Центральный эпизод рассказа,место выбрано не случайно,театр-это храм искусства,в котором люди приобщаются к прекрасному,развиваются духовно.Героям духовность и культура "не грозят",именно через восприятие театра ,поведение,речь автор раскрывает характеры.
Идя в театр,оба героя не имеют понятия ,на что они идут,обращают внимание только на места в театре,"внизу сидеть или аж на самой галёрке".Водопроводчик понятия не имеет,что оперу слушают,а не смотрят:"Сижу на верхотурье и ни чего не вижу."
Чудовищная безграмотность пролетария удручает:"Сели в театр. Она села на мой билет","Гляжу - антракт. А она в антракте ходит."
Герои встретились в антракте,но и не подумали обсудить события первого акта ,поделиться впечатлениями,их просто нет у обоих.Григорий Иванович пытается обсудить работу водопровода,а дама рвётся в буфет.Она под стать своему спутнику,уничтожая пирожные,что непозволительно воспитанным людям,она "блещет золотым зубом", вставляет иностранные словечки и разговаривает языком прислуги:" Нет,— говорит,— мы привыкшие."Это выдаёт "серую " мещанку,но водопроводчик восхищён своей "фрёй".Финал эпизода ужасен,водопроводчик не стесняется в выражениях:"Ложи, к чёртовой матери!",а дама "конфузится докушивать",и нагло переходит на "родной" ,безграмотный язык:"Довольно свинство с вашей стороны. Которые без денег — не ездют с дамами."
Зощенко очень ярко нарисовал образы духовно нищих людей,которые пытаются прыгнуть "из грязи в князи",но водопроводчик честнее дамочки,он не пытается быть выше своего положения,выдавая себя за аристократа.Люди одного круга,но водопроводчик глуп и не видит,что дама совсем не аристократка,а дешёвая подражательница.
Основною темою літературної творчості Генріха Белля стала тема війни. І це зовсім не випадково, адже саме трагічні фронтові події, що випали на долю письменника за тій шість років, які він був на фронтах Другої світової війни, визначили сенс його життя і творчої діяльності.Тема війни стала головною і в одному з найвидатніших творів Генріха Белля – оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». Незвичайну назву для цього твору письменник узяв із давньогрецького епіграфа-двовірша про битву у Фермопольській ущелині. Саме там, захищаючи рідну землю, загинули відважні спартанські воїни царя Леоніда. У Німеччині цей вірш став відомий завдяки його перекладу Фрідріхом Шиллером: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли тут, бо так звелів нам закон».Слід сказати, що у всі часи спартанці були прикладом відданості Батьківщині, витримки, волі і мужності. Ці воїни-патріоти фізичну і моральну загартованість отримували в спеціальних спартанських школах, про які ходять легенди й сьогодні.Фашистське керівництво тридцятих років минулого століття лицемірно ототожнювало шовіністичне виховання свого народу з системою патріотичного спартанського виховання. Фашисти на чолі з Гітлером мріяли про владу над усім світом і вкладали у вихованців культ зневаги до людей інших націй, культ грубої сили, вони готували німецьку молодь до поневолення Європи, а потім і усього світу.Генріх Белль спеціально не закінчив фрази із давньогрецького вірша, яку виніс у заголовок оповідання. Головний герой твору, юнак, який на початок війни був ще школярем, так і не встиг дописати цього вірша на шкільній дошці, бо був мобілізований в армію і відправлений на фронт. Там він став не героєм подібно спартанців, що захищали Батьківщину, а «гарматним м’ясом» у боротьбі фашистського режиму за світове панування.Але якщо спартанці віддали своє життя заради благородної мети – захисту своєї вітчизни, то німецька молодь, яка не по своїй волі опинилися на фронтах найкривавішої в історії людства війні, лише скалічила себе, обманута пропагандистськими ідеями про справедливість загарбницької політики влади.Зображення скаліченого юнака, який пораненим потрапляє у власну гімназію, перетворену на шпиталь, його пригнічений стан і внутрішній монолог про брехливий патріотизм, повтори у описах, поступове впізнання юнаком гімназії, у якій він провчився 8 років – все це дає нам зрозуміти, що війна – це найбільше у світі антигуманне і протиприродне явище. Замість радощів життя і пізнання світу учорашній школяр отримує страшний життєвий удар і відчуває почуття, описані ще в «Апокаліпсисі»: «У ті дні люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її, побажають умерти, але смерть утече од них».<span>Оповідання обривається зненацька, як зненацька обривається і його назва. Генріх Белль попереджує нас: якщо людство не змінить ставлення до життя, а кожен з нас не змінить своє ставлення до оточуючих, це відоме біблійне пророцтво пошириться на весь світ. А незміцнілі душі обманутих юнаків будуть приречені на трагізм існування...</span>
Отношения Анны Андреевны и Марьи Антоновны, таковы, что Хлестаков пытается преподнести себя с лучшей стороны перед женщинами: рассказывает небылицы, делает комплименты, готов ухаживать. Хлестаков вовсе не собирается жениться, хотя делает предложение руки и сердца. Из этого можно сделать вывод, что Хлестаков наглым образом играет с чувствами женщин, которые слепо верят ему.
<span>Мальчик: "маленький мальчик лет семи, с большими глазами и большой головой на худеньком теле". "садился на солнышке". "он сидел долго и читал". "он был...слабый, тихий и кроткий мальчик". "ему было трудно поднять свою исхудалую голову". "с трудом повернулся к стенке". "коротко остриженные волосы и худенькую шейку ребенка". "слабо улыбнулся". "его личико сделалось серьезным и неподвижным". Сестра: "сидела у окна; она читала книгу или шила что-нибудь". "целует его в бледную щеку и при этом незаметно стирает слезинку". "не спала несколько ночей". "маленькая слезинка упала с ее щеки на цветок". </span>