Коротку росповидь про те,як приходить на стил хлибКожен з нас
звик до того, що хліб є щоденною звичною
стравою на нашому столі. І мало хто замислюється над тим, як цей хліб приходить
до нас на стіл. Дехто скаже - з магазину. Але не все так просто. Спершу
колгоспники мусять зорати поле, потім засіяти його зерном. Поки пшениця
сходитиме, потрібно доглядати її. Коли вона достигне, комбайни збирають урожай,
молотять, відділяючи зерно від соломи. Пізніше це зерно везуть до млина,
де з нього мелють муку. А вже муку
везуть до пекарні, де й спечуть для нас той самий хліб. Як бачимо, дуже багато
праці вкладено в кожен шматок хліба. Тому хліб треба шанувати.
<em>Як відомо, історія не любить слова "якби". Історики говорять так: "Це було, воно стало причиною того, що...".</em>
<em>Але порушимо це правило й спробуємо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було Запорозької Січі. Очевидно, тоді б зовсім не стало України, не стало б українського народу, як не стало на землі багатьох племен і народів, їх розтерзали вороги, розтоптала жорстока дійсність.</em>
<em>Наш народ існує, тому що його оборонили й відстояли мужні лицарі Запорожжя. Наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі і бути українцями.</em>
<em>І як буває прикро, що ми чуємо про воєнне мистецтво римських легіонерів і не маємо уявлення про ратну майстерність запорожців. Знаємо про подвиги Ганнібала і не знаємо про подвиги Самійла Кішки, Петра Сагайдачного чи Івана Сірка. Захоплюємося подвигом спартанців біля Фермопілів і не знаємо про подвиг козаків під Берестечком...</em>
<em>Історією треба не просто цікавитись, її треба досконало знати. Бо історія — не просто минуле народу, це його жива душа. Ось чому той, хто не знає історії, ніколи не зрозуміє свого народу.</em>
Матч[м а ч:]
Київ[к и й і в]
Нігті[н'і х т'і]
Вітчизна[В, і ч:и з н а]Р.S. ,означає пом'якшення(значок зверху)
Турбуєшся[т у р б у й е с':а]
Дігтяр[д'і х т'а р]
Через деякий час яянам так набридло будувати свої вежі і не спілкуватися, що вони вирішили, що будувати їх більше не будуть. Всі вежі повалилися, а яяни влаштували свято, якого тут давно не було. Всі зібралися на великій площі, і кожний міг поділитися з усіма своїми проблемами. Виявилося, що це не так і важко - вислухати іншого і дати пораду. Віддтоді яяни жили дружно, кожний мав свою думку, при цьому цінував думки інших яянів. Крім "я" у них з'явилися і інші займенники, такі як: ти, тебе, вам, вас...... Зовсім інша стала країна.
<span> За добрий урожай - Агронома поважай. </span>Кожна людина хоча б раз у житті замислювалася над тим, що на неї чекає в майбутньому. Яким би не було моє майбутнє, я хочу самостійно творити його та відповідати за свої вчинки, бо головним є не те, чого ми досягнемо в житті, а те, як ми це зробимо. Звичайно, в майбутньому мені хотілося б плідно працювати, давати користь людям та своїй країні, і сподіваюся, мені це вдасться. Іноді замислююсь над тим, чи потрібна ота користь людям? Можна ж просто працювати - і більш нічого. Навчився робити своє діло і роби. Аби платили побільше. Але, не все так просто. Праця будь-якої людини повинна бути корисною. Хіба не приємно, коли твій труд потрібен іншим?Знайти своє покликання — значить виявити себе у праці, яка найкраще відповідала б складові твоєї душі, інтересам, способу життя. Потрібно правильно обирати професію, відчувати свої нахили, навчитися об’єктивно оцінювати себе і свої можливості. Це, на перший погляд, просто, а насправді немає нічого складнішого.
