Вот:
<span><span>На пасіці
<span>На старості літ Джеря любив довгими зимніми вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, у яких краях ходив, з якими людьми зустрічався. Діти слухали його й засинали коло його і на його руках.</span>
<span>На все літо Джеря перебирався в свій хуторець. Він був за пасічника й допомагав і в інших пасіках, котрі стояли поблизу.</span>
<span>Невеличка пасіка стояла в балці. На косогорі в садочку, а проти неї стояла крута гора, як стіна, вся зверху покрита густим лісом, а внизу густою ліщиною.</span>
<span>Коло пасіки росли старі сади. Між ними подекуди стояли здорові старі дуби, ніби скелі. Балка, вкрита садками, вилась попід горою і ховалась далеко в старому липовому лісі.</span>
<span>Невеличка Джерина пасіка була обгороджена низьким тином. Коло тину притулився курінь. Попід вуликами вилися прочищені стежки, а серед пасіки стояв важкий низенький хрест. Під хрестом стояло корито з водою для бджіл, потрушеною стеблами соломи.</span>
<span>Коло пасіки росли яблуні й груші, посхилявши густе гілля в пасіку над вуликами. За пасікою зеленів маленький баштан. Довге гарбузиння вилізло на курінь і почіплялось до тину. На самому курені вгніздився здоровецький гарбуз, неначе виліз, щоб погріти своє біле черево на сонці.</span>
<span>Джеря сидів на пеньку коло вогню і держав на руках маленького замурзаного онучка. Коло нього сиділи дві дівчинки — внучки, а старший хлопець стояв проти діда і не зводив з нього очей. Дочка Любка принесла дідові харч з клунку і стояла під гіллям груші, схиливши голову і підперши щоку долонею. Дід розказував онукам про далекий край, про Чорне море, про лиман. Діти слухали, неначе якусь дивну казку.</span>
<span>А в пасіці гули в вуликах бджоли своїм глухим гуком. В пасіці пахло медом, пахло молодою травою та польовими квітами. Косе сонячне <span>проміння обливало сивого діда червонястим світом</span></span></span></span>
Сергійко пік раків ,згадував як сьогодні не поміг мамі , обізвав сашка , та погано поводився в школі
Оповідання Джека Лондона «Жага до життя» - це справжній гімн людській силі духу, витривалості та любові до життя. Головний герой оповідання, якого, до речі, автор не назвав по імені, вижив насамперед завдяки силі духу. Кинутий товаришем на призволяще, він йде до моря, щоб знайти там допомогу й вижити.
Він дуже хотів жити - і вижив. Він переміг ведмедя саме силою духу, бо фізичних сил у нього було обмаль. Він переміг вовка, такого ж знесиленого, як і він сам, бо це був єдиний шлях вижити. І герой вижив, попри хворобу, біль, виснаження, холод і голод. Якби він опустив руки, дозволив собі зневіритися та впасти у відчай, то до людей він би не дойшов. Бо перемагають лише сильніші - сильніші духом. Це стає цілком ясно, коли читаєш повідання Джека Лондона «Жага до життя».
[б е з х а^ т’к о]
^-наголос
М’якість-‘
1) весела пригода, червоний снігур, солодке яблуко
2) списаний зошит, добра людина, жовта склянка
