Ответ:
Літо – найтепліша пора року. Довгі сонячні дні змінюють короткі теплі ночі. Погода надворі найчастіше ясна, над головою розкидається безкрає синє небо. Дерева стоять пишно вбрані в яскраві зелені шати. Попід ними повсюди густо росте травиця, усіяна барвистими вогниками літніх квітів – маків, дзвоників, конюшини, пижма, ромашки, календули… А над ними порхають метелики та гудять всякі мушки.
Літо прикрашає сади й городи. Спіють соковиті вишні, за ними поспішають абрикоси та персики. Великі червоні полуниці хиляться низько до землі. Поступово «засмагають» у променях літнього сонця ще недавно зелені помідорчики. То тут, то там по арках зав’язуються огірки. Ціпкі колючі віти ожини стоять всипані солодкими темно-синіми, майже чорними ягодами. І так повсюди – буйство барв, свято плодючості, приємне відчуття тепла й затишку.
В літа чудовий дзвінкий голос – то співають високо в небі або сховані у вітах дерев птахи – маестро-соловейко, вранішній жайворонок, веселий говіркий горобець. А ближче до вечора музика літа змінюється – то вступає хор цвіркунів, що не замовкає аж до самого ранку.
І навіть дощ влітку теплий і лагідний. Під шатром низьких хмар повітря стає гарячим. Прохолодні краплі дощу змивають пил з доріг та листя, завдяки чому після воно заграє ще більш яскравим смарагдовим сяйвом.
Літо – яскраве, різнобарвне… Червень не схожий на серпень, та й липень має чим порадувати око. Високе чисте небо, тепла прозора вода річок, стиглі фрукти, насичені кольори навкруги… Немає на світі людини, яка б не любила літа!
Ось уже 24 травня. Завтра останній дзвоник і початок літніх канікул. Всі контрольні написані, підручники закінчені і ми з нетерпінням чекаємо завтрашнього дня.
Сумно і радісно водночас. Мені не хочеться прощатися з однокласниками. Але так хочеться відпочивати, вставати о десятій ранку, купатися у річці та кожного дня їсти морозиво.
Ми розуміємо, що зустрітися зможемо лише першого вересня і хочемо якось вирішити цю проблему. Тому друзі запропонували мені обмінятися номерами телефону і телефонувати їм, щоб не сумувати.
Тепер я можу із чистою совістю відпочивати влітку, бо я завжди буду на зв'язку із моїми друзями!
Директор-латинська,чипси-англ, ванна-німецька,ринг-англ,тон-англ,тонна-старофранцузького,піца-італійська,інєкція-латинська,інтервю-англ,медальйон-англ,футбол-англ,партер-франц., декорація-французька,торт-італійська,метро-не зн
1. Гора почуттів.
2. Ріка крові, яка льеться вже дуже довго.
3. Красу души ангела.
4. Народ який може ухмилятися скрізь сльози.
5. Ворогів які не нападають, а захищаються.
6. Краси фантазій чоловіка.
Твір-роздум на тему:
Об’єднаймось, брати мої
Єдність нації, на мою думку, починається з мови. Єдина мова, єдине
коріння – фундамент консолідації. Тарас Григорович Шевченко – оберіг
української мови, тож єднання повинне починатися саме з нього. Читати,
розуміти і ставати ближчими до нього, один до одного. Бо саме Тарас
Григорович мріяв про гуртування українців, їх підняття з колін на нові
культурні та економічні щаблі.
Більш, ніж півтора століття Україна вслухаються у звучання дзвінких, мов
бронза, слів “Кобзаря”. Ця книга є музикою, його варто читати вголос, як
читалися колись всі тексти в античності. Тепер важко навіть уявити, як
поліфонія Шевченка вразила сучасників у часи, коли російська мова була
панівною в культурному просторі імперії.
Вся Росія, держава і народ єдині в розумінні того, що російська мова –
це засіб формування і збереження національної культури – смислів,
символів, зразків поведінки, знань, способів інтерпретації. А
національна культура означає національну державність. Тобто мова через
культуру формує націю і національну державу. Звідси спільні зусилля
Кремля, уряду і Думи, спрямовані на посилений розвиток саме російської
мови. Через це розуміння перша леді Росії очолює Товариство російської
мови, до якого входять не лише кращі інтелектуальні та академічні сили,
а й промислова та фінансова еліта.
Українці досі можуть лише заздрити такому цілісному розумінню
фундаментальної важливості мови. В Україні досі багато хто зводить мовні
проблеми лише до питань спілкування чи освіти. Українська влада не може
чи не хоче зрозуміти ключову роль мови для існування культури, а через
неї – для існування сучасної політичної спільноти і державності.
Через те досі в Україні немає виразної культурної політики, розмитою
залишається національна ідентичність. До цього часу предметом дискусій є
навіть роль української мови порівняно з мовами інших етнічних груп у
державі, в офіційних документах, у виступах посадових осіб.
Геній Шевченка зробив наддніпрянську селянську говірку мовою в
європейському розумінні. Мовою, створеною народом у його тисячолітній
історії і готовою до викликів нового часу, готовою до формування
новочасної української нації. “На москалів не вважайте, нехай вони собі
пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і
слово. А чиє краще, нехай судять люди.”
Насправді його книга поставила питання не про українську мову, а про
українську державність. Тому Шевченкове слово, виросле “із личаків, з
курної хати”, назвав “провісним” Василь Стус.
Шевченко звів у своїх текстах національні символи та моделі поведінки,
виокремивши їх в окремому полі, на яке до нього претендували і
російська, і польська культури. Більше того, він продемонстрував, що
українська культура не обернена в минуле, що вона здатна існувати і
приймати виклики сучасності. Найбільший з таких викликів – здатність до
формування нації і держави. Тепер ми знаємо, що окреслені ним мова і
культура змогли їх створити.
Сила мови і текстів Шевченка настільки потужна, що здатна змінити речі,