Минає літо,настала осінь,шелестить пожовкле листя. Дивлюся у віконце і милуюся. Берізки розпустили свої зеленуваті коси з яскраво-жовтими пасмами, ніби то зробили зміну кольору в салоні краси. Старий горіх скинувши з себе весь тягар стиглих плодів, радісно похитує листям при кожному подиху вітерця. А ось у вишні вбрання красивіше чим у всіх. Золотисто-багряне листя заманює до себе зацікавлених синичок. Золота осінь на дворі!
Кіт Мурко,озеро Світязь, зупинка "Оболонь", поема "Тополя", академік Борис Платон, учениця Ковальчук, гора Говерла, місто Львів, річка Десна, дід сторож, ворон-птах, трава звіробій.
У кожного народу є свої традиції. Їх історія сягає в глибину віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту.
В останні роки ми часто звертаємося до традицій, бо усвідомлюємо себе частиною великого народу з багатющими надбаннями культури. Той, хто не знає своєї культури і цурається своєї мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів.
Усвідомлення своєї причетності до великого народу - є усвідомленням себе самого, усвідомленням своєї значимості в світі.
Моє перше ознайомлення з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже маленьким.
Було мені років 5-6, коли я сам свідомо поніс вечерю до свого хресного. Тепер я знаю, що було це на Святвечір перед Різдвом. На вулиці вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було дуже багато, хто ніс вечерю до родичів, а хто колядував. Тоді я вперше почув колядки. Прийшовши додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не зміг. Моя прабабуся розтлумачила мені і значення слів з почутої колядки, і самого обряду.
Але найповніші враження про народних обрядах я привіз зі Львова. Разом з іншими учнями нашої школи два роки тому я побував на екскурсії у цьому старовинному місті. Наша подорож була не тільки цікавою, а й пізнавальною, бо ми не просто спостерігали народні різдвяні обряди, а й брали в них участь. Повернувшись додому, я навчив своїх друзів різдвяних пісень, почутих там, а в наступному році ми й самі ходили колядувати. Так що всі Святки пройшли незабутньо. З тих пір я цікавлюся традиціями інших народів. Я із задоволенням читаю книжки, які містять свідчення про історію і культуру того чи іншого народу, я порівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших слов'янських народів.
<span>Скільки обрядів довелося мені побачити. А скільки ще доведеться побачити! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збагатити її.</span>
Ти б краще матері допоміг, а ніж байдики бити
Микола не любив математику. "Знов завдання не зробив, горе моє?" - дорікала йому мама. "Навіщо мені ця математика?" - засопів Миколка. "Я актором хочу стати, так що потрібна мені ця математика, як п'яте колесо до воза
<span>А мій уже давно там (на війні),— сказав Духнович, батько якого був військовий лікар. — Певне, тепер і матір закличуть, вона буде потрібна. Один оце я тільки — ні в тин ні в ворота</span>
Люди спілкуються між собою,обмінюються інформацією.З вуст кожної людини ллється зовсім різна словесна ріка.В одних-це ріка красномовства,інші дозволяють собі трохи бруду,а у третіх-саме болото.Нещодавно, йдучи по вулиці за двома підлітками,я мимоволі почув їх розмову,густо переплетену нецензурною лексикою.На вигляд їм було не більше тринадцяти0чотирнадцяти років-школярі.Мені цікаво,а хто їх навчив нецензурній лексиці,вдома так з ними спілкуються батьки,чи може вони хотіли здаватися дорослими?!Мої висновки-сучасна молодь не вихована,у неї відсутня культура спілкування.Якби всі розуміли,що вміння спілкуватися-це скарб який потрібнооберігати,очищати,то наша мова звучала бна весь світ з більшою силою і повагою.
Тож не оскверняйте свох уста.