Анализируемое произведение по смыслу условно делится на части: обращение к князю Владимиру и рассказ о причине ухода из Киева, рассуждения о молодых богатырях, признание Ильи Муромца в том, что он жаждет воли. Формально былина состоит из четырнадцати катренов с перекрестной рифмовкой. Стихотворный размер – четырехстопный хорей.
В тексте много художественных средств, среди которых можно заметить как индивидуально-авторские тропы, так и традиционные для фольклора. А.К. Толстой использовал метафоры («сядут – полон стол», «старик лицом суровым просветлел опять» ), эпитеты («жаркий полдень», «папоротник пышный», «мужик неприхотливый»), антитеза («…твои богатыри-то… молодежь – вот без старого Ильи-то как ты проживешь!»).
Могучий памятник Петру был построен в Туле и стоит до сех пор ,этот памятник легендарной и велик .
Родители и дети- два компонента семья. Иу каждого из его члена есть какие-то обязательства друг перед другом. Родители всегда заботят о своих детях, не важно каков их ребенок7 они не бросят его в трудную минуту. Дети так же несут ответственность перед родителями. Ведь не всегда они будут молодыми и сильными. Будучи не только взрослым, но еще и ребенок, мы должны помогать нашим родителям, ведь это очень важно. Это и называется нашей взаимной ответственностью
Промитей взял огонь у богов и отдал его смертным))
Ішов підпасок і тягнув позад себе батіг, потім хвацько стрельнув ним, сказавши дядькові Степану, що йому потрібен кінь для приводу. Шептало зіщулився від звуку батога, шарпнувся разом з іншими кіньми в закуток й гидливо підібрав губи, бо ненавидів табун, гурт і загорожі. Спочатку бригадні коні глузували з нього, потім самі стали його обходити.
Неприємна, знайома млявість — провісниця всяких прикростей — закралася в груди коневі. Звичайно, візьмуть його, хоча завтра вихідний і хотілося 6 відпочити. З конюхом у Шептала особливі стосунки: той його не б’є, не посилає на важку роботу, бо він — білий кінь, а потрапив у бригадне стовпище через злий випадок.
І все-таки вибір упав на Шептала, який вважав принизливим для себе цілий день ходити по колу або в упряжі по вулицях святкового міста (хай соромно буде людям, які загнуздали його, білого коня!).
Шептало шукав виправдання конюхові — значить, він не міг інакше вчинити. Ще коли його, молодого й гордого, привчали до упряжі, ганяли до сьомого поту, до кривавих рубців, він зрозумів, що люди рано чи пізно його зломлять, тому краще прикинутися покірним. Він не розумів деяких коней, котрі на кожному кроці намагалися суперечити, огризатися, адже цим нічого не досягнеш, окрім батога.
Шептало йде трохи ззаду й уявляє, що не його женуть на водопій, а він жене і табун, і конюха разом з ними. Він піднімає голову й ласкаво, заклично ірже. Але його тут же наздоганяє Степанів батіг і лайка. Образа була така несподівана, така болюча, що Шептала охопив відчай. Він побачив своє підневільне, принизливе становище без прикрас.
