Мабуть, кожному відомо, що Вергілій у своїй поемі «Енеїда» наслідує творчу спадщину давньогрецького поета Гомера. Відомо також, що за життя Вергілій постійно змагався з Гомером і, за великим рахунком, хотів його перевершити. Можливо, тому і виникла ідея в поета: удосконалити поеми Гомера, дещо змінивши їхній сюжет.
У перших шести піснях «Енеїди» Вергілія можна легко помітити яскраві «нотки» гомерівської «Одіссеї», у них римський поет відображає пригоди, що трапилися на шляху Енея до Італії. Я не відкрию Америку, якщо скажу, що заспів поеми Вергілія («Музо, повідай мені, чим саме розгнівана тяжко…») дещо схожий на зачин своєї матері «Одіссеї» («Музо, повідай мені про бувалого мужа…»). Вони подібні тим, що «готують» читача до подій, які стануться з героями далі.
У другій частині «Енеїди» Вергілія мова йде про битви, у яких беруть участь герої поеми. Такі мотиви часом нагадують гомерівську «Іліаду», яка, вочевидь, надихала римського поета під час написання твору.
Усі три поеми мають спільний жанр та героя, що здійснює подвиги заради порятунку своєї Батьківщини; мають схожі заспіви та описи героїв, зброї, військових битв; і в «Одіссеї», і в «Енеїді», і в «Іліаді» є спільні герої: Сцилла, Харібда та циклоп Поліфем.
Попри схожість на поеми Гомера, римська «Енеїда» все-таки в дечому відмінна від них. Наприклад, в гомерівських не йшла мова про так званого «Троянського коня», за допомогою якого ахейці завоювали Трою.
У свою чергу «Енеїда» Вергілія стала прекрасним взірцем наслідування для римської та європейської поезії: італійський видатний поет доби Відродження Данте Аліґ’єрі використав сюжет «Енеїди» для своєї «Божественної комедії». Поема Вергілія також була використана відомим письменником, зачинателем української літератури Іваном Котляревським, який, у свою чергу, залишив сюжет і героїв поеми Вергілія, але надав останнім українського козацького характеру.
Прочитавши «Енеїду» Вергілія, я й справді зрозумів, що автор наслідує творчу спадщину Гомера. Деякі критики кажуть, що твір римського поета є розширеною версією «Одіссеї» та «Іліади», але я впевнений, що це робить «Енеїду» ще більш цікавою й захоплюючою.
«Дубровский» А. С. Пушкина — это не только рассказ о произволе и беззаконии помещиков, деспотичном и жестоком отношении к крестьянам; но и романтическая история любви.Главный герой произведения — молодой дворянин Владимир Дубровский влюбился в дочь помещика Троекурова, кроткую, нежную и чувствительную девушку.Появился он возле этого дома из желания жестоко отомстить своему врагу — беспринципному и властному Кириле Петровичу, отобравшему у Дубровских поместье Кистеневку. Но жажда мести оставила юношу, едва он увидел Машу. Родившееся в сердце глубокое чувство позволило Дубровскому простить виновника разорения и смерти своего отца.Стремясь быть поближе к любимой, находчивый Владимир утвердился в доме Троекуровых под видом учителя — француза Дефоржа, сумев завоевать расположение хозяина и любовь Маши. Девушка была покорена замечательными качествами Дубровского — смелостью, благородством, достоинством, но, как мне кажется, главная ее ошибка состояла в том, что она не боролась за свое счастье.<span>К сожалению, любовь этих двух молодых людей не могла быть счастливой, уж слишком много роковых обстоятельств было на её пути. Но я уверена, что Маша и Дубровский навсегда сохранили память друг о друге.</span>
<span>Образ Левши, главного героя сказа, включает в себя все черты, свойственные лесковским праведникам, имеет еще одну — главную: он носитель мировой славы России. Поэтому Левша действует в сказе в основном не среди земляков, а за рубежом родины. Он не только великий талант, но и патриот. Как известно, Левша весьма понравился лондонцам, которые его уговаривали остаться в Англии, жениться на англичанке, сулили обеспеченную жизнь. На все это Левша отвечал решительным отказом: «Мы к своей родине привержены» . </span>