Ти знаєш, що у неї не написане домашнє завдання?
<span>Живе слово дорожче мертвої букви.
</span><span>Рiдна мова - не полова: її за вітром не розвієш.
</span>Будь господарем своєму слову.
Мовивши слово, треба бути йому паном.
Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.
Від красних слів язик не відсохне.
Від солодких слів кислиці не посолодшають.
Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи..
Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
Впік мене тим словом, не треба й вогню.
Гостре словечко коле сердечко.
Де мало слів, там більше правди.
Діла говорять голосніше, як слова.
<span>Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.</span><span>
</span>
Росла в лісі струнка сосна. Любила вона слухати спів птахів. Раділа вона кожному дню.Росла вона на невеликій галавині, а з нею жила сім'я білок. Радувала вона око людей. І була вона укриттям від грози для будь якої тваринки. От так і проходив день сосенки.
Одного разу Сонечко прокинулось від крику півня і виглянуло на світ. Навколо було темно і похмуро. І вирішило Сонечко помандрувати небосхилом, щоб освітити всі куточки Землі. Спершу воно надіслало свої промінчики на поля, і люди, зрадівши, почали сіяти пшеничку. Потім Сонечко освітило всі моря, ріки, озера, і всі рибки весело почали плюскатись у теплій водичці. Пізніше Сонечко зігріло своїми промінцями ліси, і звірятка весело застрибали по гілкам, галявинкам, хащам. Так Сонечко і мандрувало небосхилом, даруючи світло і тепло всьому, що зустрічалося на його шляху. І всі дуже раділи і дякували йому. А ввечері, коли Сонечко втомилося мандрувати, воно притягнуло до себе хмаринку, накрилося нею. як ковдрочкою, і заснуло до наступного дня.
