Новый завет-это сборник из четырёх Евангелий о жизни,смерти
и воскресении сына Божьего Иисуса Христа.По большому счёту это продолжение
сказок и легенд еврейского народа,собираемого на ближнем востоке, в течении нескольких
тысячелетий.Библия являлась своеобразным сводом законов,для упорядочения жизни
человека.При этом книга ценна своими историческими повествованиями о жизни
ближневосточных племён,живших до новой эры.Книга писалась пророками и царями,вдохновлёнными
Богом,оттого неся в себе глубокий религиозный и нравственный смысл,но новый
завет в отличие от ветхого ,много более продуман с точки зрения морали и
духовности.
Кто-то из великих сказал,что Евангелие мы должны считать
святым не из-за того,что оно написано апостолами,а от того ,что мы внутренно
чувствуем,что то,что там написано свято и нам необходимо.Это действительно одно
из самых великих произведений,призванных сделать человека чище и лучше,но к
сожалению люди используют силу этой книги для оболванивания своих
близких,которых следовало бы идя дорогой Христа,возлюбить.Книга заставляет
задуматься,и может быть и я уверовал бы во Христа,не будь эта история построена
на фундаменте ветхого завета , где Бог кроважадный садист,никак не
укладывающийся с моими представлениями о Боге,который есть любовь и только
любовь.
Я боялся высоты еще с детства но победил страх только сегодня.
Друзья позвали меня на крышу,сначала я боялся но после переборол свой страх.вот я поборол свой страх высоты
По приказу кн. Владимира Илью Муромца сажают в погреб , но дочь князя не оставила в беде Илью, всё время что он сидит в погребе она его кормит и поит. А в это время , Калинин царь решил захватить Киев . Перед походом на Киев он написал Владимиру, в письме просит подготовиться к приходу его войска, князь в ответном письме просит 3 года для подготовки. Срок истекает и тут Владимир , думая , что Ильи Муромца нет в живых, начинает сожалеть о своём поступке. Но дочь князя говорит, что И.М. жив. Илью выпускают и он , позабыв все обиды, отправляется на поиски святорусских богатырей, чтобы просить у них помощи в войне с Калининым. Богатыри обижены на кн.Владимира и поэтому отказывают Илье. Тогда Илья один отправляется на войну и удача на его стороне, но конь Ильи рассказал , что татары наделали подкопов, в один из которых Илья потом и угодил. Так Илья оказывается в плену. Калинин- царь приглашает Илью перейти на их сторону, но Илья отказывается и , выходя из шатра, продолжает войну с татарами. Во время боя , одна из стрел попала к святорусским богатырям и они пришли на помощь Илье. Победа над татарами одержана. Калилн - царь попадает в плен, а потом и в Киев, где даёт обещание платить дань Киеву.
Чим живе людина? Напевне, любов’ю. Любов’ю до людей, вірою в майбутнє, надією на краще. Можливо, саме тому, що всі ці супутники любові Анна Ахматова завжди несла в своєму серці, вона і прожила довге життя, людське і творче. Ця чудова талановита жінка донесла до нас літературні досягнення своєї епохи, що постала на перетині двох століть. Тому поетеса увібрала у свою творчість і розвинула надбання і своїх попередників, і своїх сучасників. І нинішнє покоління захоплюється творчістю Анни Ахматової, її вірші дійшли до серця кожного читача.
«Есть три эпохи у воспоминаний»,— сказала Ахматова в одному з віршів. Можливо, це випадковість, але і доля її теж розподіляється на три періоди.
Перший — юний, початковий позначився «Вечором», «Чітками», «Білою зграєю» — творами, такими близькими до надбань поетичної класики XIX століття.
Поезія А. Ахматової виникла в лоні так званого «срібного віку». У час виходу друком її першої поетичної збірки, авторка опинилась серед великих і яскравих поетів, серед яких були Брюсов і Бальмонт, Бєлий і Сологуб, Гумільов і Іванов, а згодом — Маяковський, Мандельштам, Цвєтаєва і Єсенін. Вона черпала з надбань «срібного віку» надзвичайну словесну культуру і дух новаторства.
Лірика Ахматової цього періоду — це лірика кохання. Але тема кохання в її творах значно глибша і значиміша за традиційні уявлення, адже не слабкістю особистості позначена вона, а надзвичайною силою волі. Її лірична душа виступає бунтівною і незалежною, а не пригніченою і покірною. Тому тінь внутрішнього благородства позначається навіть на стражданнях. Почуття поетеси звернені до різних героїв, злитих в єдиний образ великого справжнього кохання, не тимчасового і миттєвого, а всеосяжного і внутрішньо необхідного.
Ты, росой окропляющий травы,
Вестью душу мою оживи,—
Не для страсти, не для забавы,
Для великой земной любви.
(«Эта встреча никем не воспета…»)
Є ще одна неповторна риса інтимної лірики Ахматової цього періоду — устами поетеси заговорила жінка, яка з об’єкта поетичного почуття перетворилась на ліричного героя. До того ж інтимна лірика увібрала і риси громадянської поезії. Найбільш популярним в роки Першої світової війни став вірш «Утіха».
Вестей от него не получишь больше,
Не услышишь ты про него.
В объятой пожарами скорбной Польше
Не найдешь могилы его…
Її основні поетичні відчуття тих років — відчуття суспільної нестабільності і наближення катастрофи. Уся дореволюційна лірика Анни Ах-матової відбивала драматичну епоху протиріч. І тому не дивно, що відчутні тут нотки жаху привели до пошуків спасіння у релігії, а жорстоке самокатування — до думки про моральні обов’язки митця перед суспільством.
Но не пытайся для себя хранить
Тебе дарованное небесами:
Осуждены — и это знаем сами —
Мы расточать, а не копить.
Иди один и исцеляй слепых,
Чтобы узнать в тяжелый час сомненья
Учеников злорадное глумленье
И равнодушие толпы.
(«Нам свежесть слов и чувства простоту…»)
Вірш «Мне голос был. Он звал утешно…» — один із найяскравіших творів революційного періоду. Адже тут пристрасно і зрозуміло прозвучав голос тієї інтелігенції, яка ходила по муках, помилялась, вагалась, шукала, не знаходила, але робила свій вибір: залишилась разом зі своєю країною і своїм народом.
Другий період творчості, який припав на післяреволюційний голод, розруху, коли старе життя зруйнувалося, а нове тільки розпочалось, Анна Ахматова благословила вічну і нову мудрість життя (вірш «Все расхи-щено, предано, продано…»). У віршах збірок «Подорожник» і «Алло Дотіпі» так багато світлих і радісних рядків, що починаєш розуміти: пошуки нового і цілісного поетеса звершує через громадянські і філософські роздуми. Навіть інтимна лірика цього періоду набула більш духовного характеру. А драматичні тридцяті роки сповнились відчуттям нової трагедії — світової війни. На бентежно-суворому фоні війни і особистих потрясінь Ахматова звертається до фольклорних джерел народного плачу і біблійних мотивів. Ту т відбувся бурхливий сплеск її творчості і вилився у викриття двох великих трагедій — Другої світової війни і війни злочинної влади зі своїм народом.
Нет! и не под чуждым небосвободом
И не под защитой чуждых крыл —
Я была тогда с моим народом,
Там, где мой народ, к несчастью, был.
(«Та к не зря мы вместе бедовали…»)
Але особисте горе не роз’єднало її з власним народом у роки Великої Вітчизняної. Період евакуації був глибоко філософським. Кінець війни сповнився сонячною радістю і піднесенням.
Пізня поезія стала поезією переосмислення і прощання з минулим.
Розвиток ахматовської поезії впродовж усього життя авторки проходив на підґрунті вітчизняної культури. Титулована колись званням «Сафо ХХ століття», Анна Ахматова вписала у Книгу Любові нові сторінки, відзначені найглибшим психологізмом і влучністю.
<span>Поезія Ахматової — невід’ємна частина сучасної російської і світової культури.</span>