Л.,ов до рідної мови, л.,ов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у л.дських серцях і притаманні тим, хто шанує історі. й культуру власного народу. Дійсно, не ,уло жодного видатного письменника, який ,и не висловив л.,ові до рідної мови, а також своєї тривоги за її дол.. Дійсно, не ,уло жодного поета, який ,и не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець ,ачив дол. свого народу в май,утньому невідривно. від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підроста.чи, повтор.є перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колиско. молода жінка, чимось схожа на матус.. Ці слова сповнені почуттям, ні,и квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова вві,рала в се,е гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, ,арвінком, калино..
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови ,ув тернистим. Скільки за,орон прийшлося зазнати українській мові, почина.чи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петер,урзьких циркулярів переконував, що Эмалоросійського язикаЭ взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до ,ол. слова. Російський цар хотів, що, л.ди за,ули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
ЧШЧ століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців л.то. зимо.. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду за,оронених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
ЧЧ століття виявилося ще страшнішим. Українське слово ,ідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав сво. мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрі,ні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, л.,ов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову УкраїниЖ
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з не,есних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скар,ниця душі народної, з якої ми виростаємо, яко. живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.
Говорять: "Краса<span> врятує світ!" Я б додала: "Краса і доброта врятують світ!" Етимологія слова "добрий" мінялася. Були часи, коли слов'яни цим словом оцінювали зовнішність і красу людини. Тому краса і доброта — це слова дуже близькі: добра людина завжди красива. </span>
<span>Добрі справи людей високо оцінювалися за всіх часів. Коли ми говоримо про добрі справи, згадується діяльність тих безсрібників, що їхали за тридев'ять земель рятувати людей від хвороб, учити дітей, допомагати жертвам катастроф і т.п. Добрі справи — це і добродійність багатих людей, що на свої гроші будували гімназії і школи, відкривали і утримували безкоштовні лікарні і будинки для старих, матеріально підтримували таланти і допомагали одержати освіту бідним молодим людям. Але якщо кожен з нас буде відкладати добрі справи до виникнення критичних життєвих ситуацій або до моменту, коли він нагромадить великий капітал, то можна і спізнитися. </span>
<span>Якщо ти прагнеш до того, щоб твої слова і справи, нехай малі, несли твоїм близьким, рідним, друзям тепло, — це вже багато. При цьому треба завжди пам'ятати, що доброта в основі своїй безкорислива. Якщо яка-небудь фірма або банк оплачує трансляцію концерту рок-зірки або поп-діви, ці акції не робляться без власної користі. Тому, я думаю, їх не можна вважати благодійними (тобто такими, що несуть благо — кому?), тому що в основі таких "добрих" справ лежить користь. Поки що на сучасному українському обрії багатіїв, що займаються доброчинністю, не видно. Наші капіталісти зараз піклуються тільки про себе і своїх близьких. А от представник діаспори Петро Яцик заснував Міжнародний конкурс знавців української мови. Наші ж пани-підприємці і банкіри щось не поспішають чинити добро. А вже які багаті... </span>
<span>Мені згадалося невелике оповідання-притча І. С. Тургенєва "Два багатії". Письменник віддає належне і звеличує багатія Ротшильда, що виділяє великі гроші на виховання сиріт, на лікування хворих, утримання самотніх старих. І відразу Тургенєв згадує, як бідний російський селянин взяв у свою родину сироту. На нарікання дружини, що і так голодно в родині, а тепер їм навіть не буде за що купити сіль, щоб посолити юшку, селянин відповідає: "А ми її... і несолону". Тургенєв робить висновок: "Далеко Ротшильду до цього мужика!" Так, цей бідняк добріший мільярдера, багатший душею. Недарма оповідання називається "Два багатії", хоча формально один з героїв — бідняк. </span>
<span>Завершуючи твір, хочу сказати: дуже правильна ця фраза: "Поспішайте робити добро!" Не треба чекати, коли станеш багатим, як Ротшильд. Добрі справи... Це і добрі слова, і допомога старим, і підтримка друзів. Задумайся: коли ти останній раз дарував мамі квіти</span><span>? А коли допоміг їй по господарству? Чи давно відвідував бабусю? Чи дзвониш дідусеві регулярно, чи ділишся з ним своїми проблемами? Чи допоміг молодшій сестрі, коли вона просила тебе про допомогу, або відговорився вічною зайнятістю? Чи відвідав хворого друга? Це все і багато чого іншого, мій ровеснику, уже можна робити сьогодні. Не відкладай добрі справи на майбутнє!</span>
Згодом Аля відвідала Сашка,і попередила його,щоб він доробив свої недороблені справи,але той її не послухав та попав в країну Недоладію.Минув час а Сашка щей досі не було.Аля занепокоїлася і вирішила податися у розшук.Попала вона назад в Недоладію.Зустріла вона по дорозі Недочеревика.Той підказав де її шукати свого неслухняного сусіда.через деякий час дівчинка знайшся Сашка.Вона йому казала:
-А яж тобі казала,а ти мене не послухав!!
Він спустив очі до низу.
Повернулися вони додому і Сашко завжди слухав Алю.