Ще вчора сонечко гріло по-літньому. А сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь.<span>У буйні зелені крони дерев, осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. Молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. А вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. Не сумуй, що незабаром опаде твоє листя.</span>Прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.Ще пишніше розквітне твоя врода.<span>Кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить прозорою прохолодою. А інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого заглядають під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів…</span><span>Я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці.</span><span>У садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву.</span><span>— “Не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — Мине осінь, пройде зима. Пора згасання зміниться порою цвітіння”.</span><span>І я не сумую, бо про це мене просила сама Осінь сьогодні вночі. Осінь, що завітала до мого міста.</span>
Мавка не може жити за людськими законами, а Лукаш - за лiсовими, бо вони народились й виросли у двух рiзних свiтах, тому iм складно зрозумiти одне одного.
Мама готує смачний обід для всієї сім'ї мій брат дуже талановитий він грає на скрипці займається біатлоном а ще гарно навчається сестриця моєї подруги в цьому році пішла в перший клас мамо, приготуй обід брате ,допоможи мені з уроками сестрице, не запізнюйся сьогодні в школу