Мова відіграє величезну роль у житті людей. По-перше, нею ми спілкуємося один з одним. Ні жести, ні міміка, ні звуки не можуть з
амінити повноти відображення світу мовою. По –друге, вона дозволяє заспівати гарну пісню. По-третє, завдяки їй ми можемо читати книги. По-четверте, дізнаватися про те, що накопичило людство. По-п’яте, мова вчить нас образно мислити. Один предмет можна виразити різними синонімами.
Без знання мови не можна бути гарними співрозмовниками, багато читати та знати.МНЕ НУЖНО НАД КАЖДЫМ СЛОВОМ ОПРЕДЕЛИТЬ ЧАСТЫНЫ МОВЫ ПОЖАЛУЙСТА ПОМОГИТЕЕЕЕЕ ❤️❤️❤️
Мова іменник, відіграє дієслово, величезну прикметник, роль іменник, у прийменник, житті іменник, людей іменник, по перше числівник, нею займенник, ми займенник, спілкуємося дієслово, один числівник, з прийменник, одним числівник, ні прийменник, жести іменник, міміка іменник, звуки іменник, не прийменник, можуть дієслово, замінити дієслово, повноти іменник, відображення іменник, світу іменник, мовою іменник, по друге числівник, вона займенник, дозволяє дієслово, заспівати дієслово, гарну прикметник, пісню іменник, по третє числівник, завдяки незнаю, їй займенник, ми займенник, можемо дієслово, читати дієслово, книги іменник, по четверте числівник, дізнаватися дієслово, про те прийменник, що незнаю, накопичило дієслово, людство іменник, по п’яте числівник, мова іменник, вчить дієслово, нас займенник, образно прикметник, мислити дієслово, один числівник, предмет іменник, можна незнаю, виразити дієслово,різними незнаю, синонімами іменник, без прийменник, знання іменник, мови іменник, не прийменник, модна хз, бути дієслово, гарними прикметник , співрозмовниками хз , багато прислівник, читати дієслово, та частка, знати дієслово
У Стаблеві,де кінчається містечко,де Рось розливається з тісних берегів,де курликають в небі птахи,де сонце своїм проміння зігріває землю,є дуже гарне місце. Я дійшов до наметового містечка,яке розгорнулося серед високих гір,де оселилися кілька самотній людей,які тихо споживали після напруженого дня,коли вже було темно. Вночі Андрій довго не міг заснути,бо йому марилися жахливі речі,бо в хаті відбувався запах холодної п'яти,бо щохвилини чув я шепіт,шум та галас,який долинав з сусідньої кімнати.
У Києві на площі перед Софійським собором – гірка із сірих гранітних брил, на якій напис: «Богдан Хмельницький. 1888». На вершині гірки – бронзовий кінь, раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. Навіть у житті не часто помітиш таку мить. – здибленого розпашілого скакуна. А тут усе в бронзі до найменших деталей. І так правдиво, що ніби чуєш іржання коня, удар копит об камінь, окрик вершника. Ця скульптура, Здається, завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана й очолюване ним козацьке військо після перемоги під Пилявцями. Однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях. Автор шедевра — видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. На запрошення вчених — ініціаторів спорудження монумента, він прибув з Петербурга й почав працювати над проектом, враховуючи побажання знавців української старовини. Історик Володимир Антонович знайомив Мике-шина з різними портретами Богдана Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Кінь мав бути саме такий, на якому їздив Хмельницький: витривалий, маневрений, безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. За розпорядженням козачого генерала коней приводили для моделювання в майстерню скульптора. Проект був схвалений Київським ініціативним комітетом, але уряд відмовився не тільки покрити заплановані витрати, а й виділити з державної казни бронзу на монумент. Та ніщо не могло зупинити Микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи. Спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому стало всенародною справою. У січні 1870 року розпочали добровільний збір коштів. Жертвували найбідніші — селяни, ремісники, солдати, робітники, службовці. Але зібраних коштів було замало. Задля зменшення витрат скульптор відмовився від супровідних композицій на постаменті. Бронзу одержали з переробленого металобрухту, який діставали з великими труднощами. Та влада постійно ставила перепони: Микешина виселили з будинку, за доносами наклали арешт на майно. Але і в таких складних умовах митець продовжував самовіддано працювати. Через три роки скульптуру нарешті відлили. Це був довершений мистецький твір. Допомогли скульптору в таких скрутних умовах не лише його талант, а й наполегливість та сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в необхідності розпочатої справи. Встановлення пам’ятника розтягнулося на вісім років. Були проблеми з його перевезенням з Петербурга до Києва, збереженням, пошуком місця встановлення. І все ж настав довгоочікуваний день. На Софійській площі віднині височів пам’ятник Богданові Хмельницькому. Не запросили на відкриття тільки його творця Михайла Микешина: так чиновники поквиталися зі славетним митцем.
<span> Казки про тварин належать до «звіриного епосу», вони є історично
найдавнішими. Ці казки в алегоричній формі розкривають суспільні явища,
побут людей. Вони пронизані сатирою, гумором. На основі опису дій та
вчинків тварин проводяться аналогії з життям людей: персонажі казок
обирають собі старосту, війта, царя, а також господарюють, змагаються,
сперечаються, дають і беруть хабарі, принижують слабших. У цих казках
діють домашні, свійські (кіт, собака, коза, вівця, баран) та дикі
тварини (вовк, лисиця. ведмідь, кабан, їжак), птахи (півень, качка,
орел, сова, ворона, горобець), комахи, земноводні (жаба, черепаха) і т.
ін. При цьому перевага часто надається свійським тваринам над дикими. </span>