Гуляв собі їжак неподалік від своєї нори. А далі подумав: «Поки моя жінка миє дітей та дає їм чисті сорочки, піду я в поле та подивлюся, як буряки ростуть». Небагато пройшов, аж тут назустріч заєць. Він вийшов до капусти своєї навідатися. Побачив його їжак, чемно привітався. А заєць поглянув на нього згорда і озвався: — А ти чого так рано по полю волочишся? — Погуляти вийшов. — Погуляти? — зареготав заєць. — З твоїми кривими ногами краще лежати, ніж по полю лазити. Це дуже образило їжака. — Ти певно думаєш, — каже їжак до зайця, — що ти своїми довгими лапами швидше за мене бігаєш? — Авжеж. — Б’юся об заклад, що пережену тебе, — каже їжак. — Це вже на сміх курям, — каже заєць, — як ти мене своїми кривими ногами переженеш? Ану, давай, біжімо. — Ну чого так поспішати? Треба спочатку піти додому, поснідати, а через півгодинки зустрінемося на цьому місці. Погодились. Приходить їжак додому і розповідає жінці. Каже: — Збирайся, підеш зі мною в поле. — Навіщо? — Я з зайцем маю наввипередки бігти. Чи ти з глузду з’їхав, чоловіче? — крикнула їжачиха. — Ні. А ти мені допоможеш. Зібралася вона і пішла з чоловіком. Дорогою їжак мовить: — Бачиш оцю довгу ниву? Тут ми будемо бігти. Заєць бігтиме однією борозною, а я — другою. Ти стань собі тут і чекай. А коли заєць прибіжить, крикни: «А я вже тут!» Залишив їжак жінку, а сам пішов в інший кінець. Приходить, а заєць уже там. — Ну що, біжімо? — питає заєць. — Біжімо. Заєць щодуху побіг вперед. А їжак посидів у борозні та й повернувся на своє місце. Заєць добіг до кінця ниви, а їжачиха каже: — А я вже тут! Заєць тільки очі витріщив від здивування. — Як це так може бути? — каже. — Ану біжімо ще раз! А знову заєць чимдуж побіг, а їжачиха залишилася. Прибіг до кінця ниви, а їжак каже: — Я вже тебе чекаю! Розлютився заєць. Що за дива! З досади крикнув: — Ану ще раз біжімо! І знову побіг. Та там його вже чекала їжачиха. Так він бідолаха бігав аж сімдесят три рази. А сімдесят четвертий раз заєць уже не добіг. Впав посеред ниви і сконав на місці. А їжачиха з їжаком пішли додому.
