Навесні калиновий кущ тільки тільки починає зеленіти. Ранньою весною калина ледь зелена з маленькими листочками. А в кінці весни, коли все цвіте, нарешті і калина розквітає ніжним білим кольором.
В осінню пору на калиновому кущі уже з'являються ягідки. Маленькі червоні ягоди висять на гілках калини. Цілі грона висять на тонких гілках цих кущів. Та восени калину ще не збирають. В цю пору року калина гірка. Збирають її тільки на початку зими, коли наглянуть морози. Тільки тоді вони стають солодшими.
"Ляжу зараз спати, щоб завтра раніше прокинутися",-подумала Харитя.
Харитя подумала, що ляже зараз спати, щоб завтра раніше прокинутися.
"Життя в неволі нічого не варте, -відказав Максим. -Краще смерть!"
Учитель запитав: "Петре, ти в якому класі вчишся?"
Учитель запитав Петра, у якому класі він вчиться.
"Що ти читаєш?"-запитала мати сина.
Мати запитала сина, що він читає.
Драматургічна творчість Григорія Квітки-Основ’яненка є цікавим і помітним явищем в українській літературі. Його п’єси «Сватання на Гончарів-ці» та «Шельменко-денщик» досі викликають інтерес та привертають увагу читачів, театральних діячів, кінематографістів.Привабливість названих п’єс полягає насамперед у яскравості гумористичного зображення життєвих явищ та людських типів. Ці драматичні твори визначаються літературознавцями як соціально-побутові. Гостре бачення письменником соціальних процесів і глибоке знання та майстерне відтворення народного побуту справді дозволяють характеризувати п’єси таким чином. Спільними для них є поширені в літературі того часу образи крутія та хитрюги-москаля, які однаково спритно морочать голови як своїм землякам-гречкосіям, так і зросійщеним, «новомодним» паненятам, що бавляться у світських людей. Це надає творам легкого водевільного забарвлення, виповнює веселими сценами, побудованими на простеньких інтригах. Сюжети нескладні й традиційні, збудовані на любовній колізії, яка розвивається в декораціях українського села з його тинами, призьбами, садочками, гарбузами (призначеними, крім кулінарного вжитку, для з’ясування стосунків між женихами та їх обраницями) тощо. Але, мабуть, найбільшої принади п’єсам надають словесні баталії персонажів, а також промовисті репліки «в сторону», які веселять нас, втаємничують у справжні думки та якнайкраще розкривають характери героїв.
Ігор пожалів бідну пташку. І став догладати за нею. А коли пташка пришла до ладу то він відпустив її на волю. Томущо птахи вільні.