Луганський державний заповідник загальною площею 988 га, створений у 1968р.
Розташований в Луганській області. Підпорядкований Академії наук УРСР. Складається з двох філіалів — Стрілецького стену (494 га), вилученого з Українського «тонового заповідника, та Кондрашівського лісництва (494 га) Станично-Луганського лісгоспзагу. Дирекція заповідника знаходиться у селищі Станично-Луганське му. Створенням заповідника переслідуються такі основні цілі: збереження, охорона і збільшення поголів'я цінного зникаючого виду вихухолі звичайного, який з межах УРСР залишився лише в деяких урочищах Кондрашівського і суміжних лісництв; збереження природного комплексу степової рослинності і дикої степової фауни (насамперед байбака) у Стрілецькому цілинному степу.
Кондрашівське лісництво розташоване в заплаві і надзаплавній терасі р. Сіверського Дінця, характеризується різноманітними: умовами місцезростання. Лісові угіддя складаються з соснових, дубових, вільхових, тополевих та вербових деревостанів, що чергуються з луками та озерами (їх тут є 7), які поросли рогозою, очеретом, осоками та лататтям. В озерах водяться різні водоплавні птахи, багато риби, а також вихухоль. Окремі озера мають підземні джерела, з яких вони поповнюються чистою водою. Ці умови, а також пишний розвиток в озерах рослинного і тваринного світу с досить сприятливими для життя і розвитку вихухолі. Є дані, що вихухоль подекуди зберігся і в заплавах річок Айдара, Деркула, Красної і Жеребця.
Стрілецький степ (розташований поблизу ст.. Чартково у Міловському районі Луганської області. Належить до різиотраівно-типчаково-ковилових степів східного варіанту. Степ займає більш-менш рівнинне плато з кількома неглибокими балками і глибокими ярами по його периметру. В утворенні рослинного покриву помітну роль Відіграють злаки і (насамперед різні види перистої КОБИЛИ (6—7 видів), типчак, тонконіг, стоколос, вівсюнець та ін.
Досить поширені в умовах цього степу різні трави з класу дводольних, так зване барвисте різнотрав'я. На окремих ділянках основний фон утворюють бабки, або шавлія поникла е темно-синіми квітками; зустрічається також залізняк з рожевим цвітом, горицвіт з великими золотавими квітками, різні бобові трави (вика, чина, громовик, астрагал), незабудка, дев'ясил, лабазник, синяк, пі-он вузьколистий та багато інших. Всього в степу зростає близько 4.00 видів вищих рослин, з них 235 степових, 40 лучних, 17 видів пов'язані з лісовою екологією, б — з пісками, 9 — з крейдою та близько ЗО бур'янів. Особливістю Стрілецького степ є значне поширення різних чагарників як на плато, так і по схилах. Місцями суцільні труднопрохідні зарості утворює дереза степова, терен, шипшина, мигдаль низький, або бобівник; крім того, тут зростають жостір, бруслина, степова вишня, ожина, таволга, рокитник, дрік та ін.
Протягом вегетаційного періоду квіткове (вбрання степу кілька разів змінює свої барви. Особливо привабливим і красивим є степ повесні, коли яскраво цвітуть проліски, брандушки, фіалки, воронець, горицвіт, сон-трава та інші трави. Незабутнє враження оправляє масове цвітіння перистої ковили. При найменшому вітрі степ нагадує їв цей час розбурхане море.
Цікавим є тваринний світ степу. З хижаків тут зареєстровані степовий тхір, лисиця. Гризуни представлені безліччю ховрахів, полівок, хом'яків. Особливістю степу і суміжних місцевостей є значне поширення тут бабака — рідкісного зникаючого гризуна, який у недавньому був поширений майже по всій степовій еоні України. Зараз він вберігся лише в кількох місцях і знаходиться під охороною держави.
Стрілецький степ — цінна пам'ятка природи, де протягом ряду років ведуться стаціонарні дослідження степової рослинності (динаміка, продуктивність, хімічні і екологічні взаємини маж рослинами та ін.). Степ є також базою, де студенти проходять виробничу і переддипломну практику.
Окунь имеет оптикаемую форму тала и покрыт чешуей и слизью. Это помогает ему быстро передвигаться в водной среде. При помощи жабр он поглощает растворённый в воде кислород. Плавает при помощи плавников.
Будова шкіри.
Шкіра складається з трьох шарів:
1. Епідерміс (зовнішній шар)
2. Дерма (власне шкіра – середній)
3. Підшкірна жирова клітковина (внутрішній)
Епідерміс (надшкір’я) 0,07-2,5 мм – представлений багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. Його глибокі шари складаються з клітин, які розмножуються і мають назву росткового епітелію.
Наближаючись до поверхні шкіри, клітини стають плоскими, зроговівають, злущуються і відпадають (зроговілий шар). Саме роговий шар захищає шкіру від механічних, хімічних пошкоджень, проникнення води і мікроорганізмів усередину тіла (мозолі – потовщений роговий шар), забезпечує регенерацію шкіри та очищення шкіри.
В ростковому шарі міститься пігмент меланін, який надає шкірі забарвлення й поглинає ультрафіолетові промені, захищаючи цим організм. Цей шар приймає участь у синтезі вітаміну D.
В епідермісі містяться чутливі нервові закінчення.
Дерма (власне шкіра) – щільна сполучна тканина товщиною 4 мм. В ній виділяють сосочковий і сітчастий шари.
а) Сосочковий шар складається з пухкої сполучної тканини і утворює сосочки, які впинаються в епідерміс. Відповідно їм на поверхні шкіри утворюється рельєфний малюнок з ліній різної конфігурації. Їхня форма й розташування індивідуальні (дерматогліфіка). Цим широко користуються в криміналістиці та судово-медичній практиці (дактилоскопія). Сполучна тканина цього шару крім клітин містить галогенові і еластичні волокна, які зумовлюють міцність і пружність шкіри. Шар пронизаний кровоносними і лімфатичними судинами, нервовими волокнами і закінченнями. Тут розташовані клітини з пігментом, м’язові клітини. Вони беруть участь у підніманні волосся, у виділенні секретів шкірних залоз, підтримують пружність шкіри. Сосочковий шар здійснює живлення епідермісу, в якому немає кровоносних капілярів.
б) Сітчастий шар – еластичні і колагенові волокна, створюють переплетення. Завдяки своїй еластичності шкіра не перешкоджає рухам людини. У цьому шарі залягають сальні і потові залози, волосяні сумки, рецептори.
Волосяні сумки – утворення, в яких знаходяться корені волосся. Сюди підходять кровоносні судини, нерви і м’язи. М’язи випрямляють волосся, рефлекторно скорочуючись при охолодженні тіла, з’являється „гусяча шкіра”.
Сальні залози розміщені біля коренів волосся, виділяють жир, який змазує волосся і шкіру – попереджуючи тим самим від пересихання, надмірному випаровуванні води і мікроорганізмів. За добу виділяється до 20 гр шкірного сала. Багато сальних залоз є на шкірі обличчя, але тут вони не зв’язані з волосяними мішечками (2 млн).
Процес тепловіддачі. Організм віддає теплову енергію за допомогою фізичних процесів:
- тепловипромінювання (рух нагрітого тілом повітря)
- теплопроведення (віддавання тепла речам – одягу, повітрю) – за звичайних умов не має великого значення, одяг – поганий провідник тепла.
- Випаровування води з поверхні тіла (потовиділення) і легень, а також з калом та сечею.
Тепловипромінювання та випаровування перебігають з різною інтенсивністю і залежать від:
- Зовнішньої температури
- Вологості повітря
- М’язового напруження
- Товщини підшкірно-жирової клітковини.
В умовах холодного повітря шкіра перешкоджає тепловіддачі за рахунок звуження просвіту судин і зменшенню кількості крові, яка циркулює ними, при цьому зменшується потовиділення. При підвищенні вологості повітря знижується тепловіддача.
Під час фізичних навантажень збільшується тепловіддача.
Чим тонша товщина підшкірно-жирової клітковини, тим більша тепловіддача.
Підшкірна жирова клітковина
– найглибший шар шкіри. Представлена пухкою сполучною тканиною, волокнами і великою кількістю жирових клітин. Товщина шару різна і залежить від способу життя, харчування, стану здоров’я та обміну речовин. Крізь неї в дерму проходять кровоносні судини і нерви.
Їх функції: збереження тепла, пом’якшення ударів (амортизаційна функція), захист внутрішніх органів, депо жиру, зв’язок шкіри з внутрішніми тканинами тіла.