Автор - Євген Маланюк (1897-1968)
Назва: "Під чужим небом" (1920-1924)
<span>Даний вірш був написаний в еміграції. Поет виразно показує свою тугу за батьківщиною.
</span>Тема: патріотизм, сумні почуття ностальгії та любові до рідної землі.
Ідея/основна думка: вітчизна є вітчизна, її не замінить ніщо.
Слова ліричного героя збігаються зі словами й думками автора: він відчуває себе чужим за кордоном. Він пам'ятає все, що бачив і переживав на батьківщині, постійно думає про неї, як про кохану людину. Автор порівнює це відчуття із любов'ю до людини. Він не хоче жити тут, але вимушений. Повернутися додому він не може. Саме усвідомлення цього факту бентежить його найбільше.
Художні засоби:
- епітети: "золотосрібний ріг", "скажений біль", "вітер з кришталевих хвиль";
- порівняння: "життя давно, як божевільне, блудить";
- риторичні запитання: "куди ж іще заблудить безглузда путь і хто остереже?"
- тощо;
Вірш складається з п'яти частин, написаних Євгеном Маланюком в різні роки (1920-1924).
Деякі частини мають різні розміри: 4-стопний ямб, 4-стопний анапест, 5-стопний анапест.
Розмір, рима і ритм змінюються.
Ліричний герой і є автором. У вірші зображені тяжкі душевні переживання і сумні почуття самого Євгена Маланюка в еміграції.
Отже, "Під чужим небом" - це патріотична елегія.
Ответ:
Особливості української літератури доби Ренесансу
Із зарубіжної літератури ви вже знаєте, що в часи Ренесансу в Західній Європі (ХІV-ХVІ ст.) прокинулася цікавість до античності, а в центрі мистецьких студій опинилася людина, красива не тільки душею, а й тілом. Якщо в часи Середньовіччя передові люди шукали індивідуального порятунку душі, то Ренесанс, за визначенням Дмитра Чижевського, „не стільки "відкрив”, себто знайшов людину“, скільки виокремив її з цілості матеріального та духовного всесвіту.
Відродження, або Ренесанс, - історичний період у культурі, мистецтві, у тому числі й літературі, країн Європи у ХV-ХVІ ст. У цей час мовами літератур окремих народів стають національні мови, у красному письменстві й образотворчому мистецтві зароджується реалістичне бачення світу. В Україні епоха Ренесансу почалася дещо пізніше (друга половина XVI - перша половина XVIІ ст.).
У другій половині XVI ст. українська література перебувала під впливом європейського гуманізму й візантійської традиції. Представники останньої, такі як Іван Вишенський, Йов Княгиницький, Йов Почаївський, Ісая Копинський, прославляли християнську громаду з її орієнтацією на загальну рівність. Представники ренесансного антропоцентризму1 та християнського гуманізму - Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Дем'ян Наливайко та інші - проповідували активну діяльну особистість, а захоплення вченням Арістотеля сприяло розриву з візантійством, наближуючи суспільство до європейського ідеалу.
Загалом українські письменники протистояли духовному наступу католицизму. Полеміка між православними і католиками досягла своєї кульмінації в період підготовки і підписання Берестейської унії 1596 р. Противники унії гнівно звинувачували верхівку православного духовенства в зраді національних інтересів народу, моральному занепаді, багато уваги у своїх творах приділяли розвитку духовності, народної освіти, вихованню. Поряд із полемічною літературою розвивається поезія. У найкращих поетичних творах передається краса людських почуттів, з великою силою звучать патріотичні мотиви
Софійка - головна героїня твору. Вона дуже любить читати книжки, особливо казки про Русалоньку. Вона дуже мрійлива, довірлива та добра. Софійка відкрила, що стара шафа- це портал, який повертає в минуле
Вадим - хлопець, в якого закохана Софійка
Сашко- хлопчик з багатодітної сім‘ї. Самостійний, заробляє гроші або допомогти сім‘ї
Сніжана- тітка Софійки. Вона давно пройшла свій період дитинства, проте досі залишається мрійницею. Вона розуміє Софійку і довіряє їй.
Яків- помер, вдавившись картоплею на обіді
Гордій- обдурив Міщенка, щоб стати власником землі
Ірка Завадчук- любить провокувати та інтригувати. Постійно привертає увагу до своєї персони
Валентин- непорядний, егоїст. Покинув двох дітей
Клава- перша власниця коралів
Васюня- переховувався від відповідальності
Іра- дочка Валентина, живе в Києві
Зрада… Чи не найболючіше, що може трапитися в житті людини. Зрада – це майже як смерть. Смерть довіри та близькості. Зрада – то ніби навмисне приниження близької людини.
Що саме є зрадою? Адже всі ми часом обманюємо близьку людину, але зазвичай то не є зрада, лише спроба не образити або небажання посваритися. На мою думку, зрада – це свідомий обман очікувань людини на рахунок тебе. Наприклад, ти впевнюєш того, хто вважає тебе другом, що обов’язково підеш з ним до лікарні, бо він дуже хвилюється, але вже в той момент знаєш, що нікуди не підеш та навіть не попередиш. Тобто зрада – це свідома брехня про те, що людина може на тебе розраховувати.
Так у всьому – у дружбі, коханні, на роботі – у будь-яких стосунках між людьми. Рано чи пізно, про зраду стає відомо, і зрадженій людині буде дуже боляче, бо вона знатиме, що довгий час до неї ставилися нещиро.
Чому люди зраджують? Мабуть, на те існують дві основні причини. Перша – людині байдуже, що іншому буде боляче. А друга – в неї бракне сміливості сказати прямо, що вона більше не кохає або не хоче спілкуватися якраз через те, що боїться зробити боляче небайдужій людині, з якою не хоче продовжувати стосунки.
Кажуть, найгірша зрада – то зрада самого себе, своїх поглядів та бажань. Людина ставить свої справжні потреби нижче тих, що нав’язують їй ззовні. Відмовившись від себе, можна отримати гроші, популярність або ще щось, але якщо це насправді не те, чого ти хочеш, який в них сенс?
Зрадники жили у всі часи. Часто знаходилися люди, які заради власної вигоди відчиняли браму рідного міста ворогам. Та мені здається, це правда, що на чужому нещасті щастя не збудувати. Завжди важко судити про такі поняття як зрада. Можливо, у людей є виправдання за зраду, проте душевний біль зрадженої людини буде жити в її серці завжди. Та ніхто й не каже, що життя – проста штука. Я сподіваюся, що чесність і щирість у стосунках між людьми допомагають уникнути зрад.