Засоби комічного у повісті Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»
Повість «Кайдашева сім’я» включає в себе соціально-побутові та сатирично-гумористичні елементи. Іван Нечуй-Левицький майстерно відтворив у художній прозі життя селян другої половини XIX століття. Основна проблема твору – роз’єднання родини через марнославство та жадібність. Жага до збагачення, яка охопила багатьох колишніх кріпаків, руйнувала сім’ї. Для більшості селян головним пріоритетом стає земля-годувальниця, за яку вони готові були битися навіть з рідними.
В родині Кайдашів стали звичними лайки та сварки. І молоді, і старі лаялися, не виявляючи поваги один до одного. Зображення такої дійсності у читачів могло б викликати огиду, якби не гумор автора. За допомогою цієї «зброї» він часто маневрував від трагічного до смішного. Письменник іронічно ставиться до більшості своїх героїв, тим самим підтверджуючи безглуздість їх конфліктів.
У повісті використано різні засоби творення комічного. Автор часто вдається до дотепної характеристики персонажів. Наприклад, цікавою є розмова Карпа та Лавріна, коли вони описують риси дівчат, використовуючи дивакуваті порівняння.
Автор створює комічні ситуації, в яких разючий контраст між формою та змістом, діями та обставинами. В результаті проблеми головних героїв зводяться до абсурду, що викликає сміх читачів.
Основними засобами творення комічного є сарказм та іронія. Кайдашиха в основному з іронією говорить про невісток. Її уїдливі зауваження збурювали гордовиту Мотрю і пригнічували тиху Мелашку. Мотря не довго терпіла, скоро почала відповідати не менш саркастично. Тому особливо Кайдашиха допікала Мелашці, принижуючи її перед чоловіком. Наприклад, об’єктом для насміхань був маленький зріст Мелашки. Свекруха глузливо просила Лавріна підставляти тій стільчик, щоб зручніше було діставати до діжі.
Викликає сміх і знижена лексика у творі. Так, Кайдашиха порівнюється з безрогою коровою, вівцею. Сповнене іронії порівняння «ходить так легенько, наче в ступі горох товче».
Засобом комічного є також мовна нісенітниця. Так, під час ворожіння баба Палажка видає дивакуваті незрозумілі слова, що сприймаються комічно.
Цікавим засобом творення комічного в повісті є змішування стилів. Наприклад, під час побутової бійки автор застосовує високий стиль опису. Кайдашиха, названа видроокою, наближається до тину, немов сиза хмара. Пафосно описуються й інші учасники бійки.
Викликає у читача сміх й постійна серйозність героїв. Вони майже ніколи не сміються, бо не розуміють кумедність створених ними ситуацій. Вони лаються, сиплячи дотепними прислів’ями, образливими порівняннями. Ціллю кожного є якомога болючіше «вкусити» іншого. Читач звичайно сміється з героїв та їх конфліктів, але коли вдумується в зміст проблеми, то виявляється, що це сміх крізь сльози. На жаль, такі дотепні герої – морально деградовані люди, які за своєю суттю непогані, але понівечені жагою збагачення та власним марнославством. Ніхто з них не йде на поступки, аби вберегти родину.
Відомий письменник Микола Гоголь говорив про цей твір, що це повість, в якій крізь сміх пробиваються сльози.
Іван Нечуй-Левицький при створенні «Кайдашевої сім’ї» використовував кращі народні та літературні засоби сміхової культури. Як результат - вийшов справжній шедевр, сповнений тонкого гумору, доречного сарказму та глибокого ліризму.
1. 17 вересня 1864р-народження Михайла Михайловича Коцюбинського у Вінниці у родині дрібного урядовця.
2. Перші спроби як прозаїка:"Андрій Соловійко,або Вченіє світ,а невченіє тьма"(1884),"Дядько та тітка"(1885).
3. Перший друкований твір - вірш "Наша хатка" у львівському дитячому виданніі "Дзвінок".
<span>4. 1875—1876 pp. він навчався у народному училищі в м. Барі, потім у Шаргородеькому духовному училищі
</span>5. Під час перебування на урядовій службі пише твори "Для загального добра"(1895),"Дорогою ціною"(1901),"На камені"(1902)
6. 1905-1909 подорожує до країн Центральної та Західної Європи.
7. 1911-1912 на о.Капрі в гостях у М.Горького написав "Коні не винні" та "Подарунок на іменини".
8. 1912 після повернення з Карпат кілька місяців проводить у клініці пр. Образцева.
<span>9. 25 квітня 1913- Михайло Коцюбинський .помирає. Похований у Чернігові на Болдиній горі у гаю Троїцького монастиря.</span>
Начало 1 2 развитее текста концовка
Андрій Недоля,Семен Непорадний,Остап Тріска,Остап Швидкий,Харциз Карий,Петро
Аля завжди нічого не могла доробить до кінця.
<span><span> Головним персонажем є дівчинка. Вона школярка, як і ми. Справжнє ім’я дівчинки Галя, але усі рідні та знайомі кликали Аля. Таке імення і прижилося. На вигляд вона була звичайнісінькою : «ластовиння на носі, дві кіски, ямочки на щоках. І морозиво любила, як усі». Ходила до школи. І характер мала б гарний, якби не одна дуже погана риса. Все, за що бралася, не доробляла до кінця. З причини чи без причини завжди відкладала на потім. Навіть випадок з подарунком для бабусі, а був це недошитий рушничок, нічого не навчив Алю. Ну, присоромлена прийшла вона додому. Сказала: «ось візьму голку й навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..», але обіцянка знову залишилася лише словами, вона і не думала доробляти рушничок. І, можливо, Аля надовго залишалася такою, якби не пригоди у казковій країні Недоладії. Тут вона зустріла друзів: Недоладька та Недопопелюшку. У дивній країні мусила сама відповідати за свої вчинки, проявляти кращі риси, виправляти погані. Аля вміє міркувати, є кмітливою, адже не розгубилася, хоч шлях був страшенно покручений і весь у вибоїнах. «Але який би він не був, раз він є, то мусить кудись вести», — подумала Аля й рішуче рушила вперед.</span>Коли побачила бабку, яка без крильця не літала, подумки пожаліла її. На цей раз ще й зробила один добрий вчинок: пришила крильце, яке хтось недоробив, щоб бабка змогла полетіти. «І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу до кінця», відчула, що «це дуже приємно — розпочату справу доводити до кінця». А потім закрутила гвинтик Недокватирці та вилікувала її, попереду Алю чекало багато інших дороблених справ. Також ми бачимо, що Аля смілива дівчинка, не побоялася проникнути у зачарований будинок Недочеревика, де книга вказала їй шлях додому. Коли виконувалися бажання, достатньо було загадати перенестися додому, та дівчинка не проказала цього. «Бо перед очима раптом постав стурбований Недоладько. Вона згадала його слова й уявила, як він чекатиме її на пустирі десять, двадцять і всі сто років». Тут проявилася вірність друзям, переживання за них, товариськість дівчинки. Коли побачила несправедливість та жорстокість Недорадника, боягузтво короля, вона обурюється : «А ви мовчите й дозволяєте йому робити такі жахливі речі?!».<span> В кінці казки добро перемагає зло, жителі Недоладії з вдячністю згадуватимуть Алю. А вона ще має безліч справ вдома: попередити інших, чиї імена бачила у книзі «Справаномер». Тепер, коли слова дівчинки не будуть розходитися з ділами, вона матиме ще більше щирих друзів.</span> </span>
