Моя розповідь буде про птахів, точніше, про одного з них. Я розкажу про дятла. Одного разу я поїхав до родичів у село. Там я гуляв у їхньому саду, великому та старому.
І ось, під час моєї прогулки, я почув голосне: “Тук-тук!” . А потім пролунало чітке рипіння дверей: “Тр-р-р!”. Немовби хтось постукав, і для нього самі відчинилася старі та незмащені дер'евяні двері. Але у садку навколо мене ніяких дверей, звісно, не було! Я почав здивовано озиратися, а тим часом звук пролунав ще раз, над самою моєю головою.
Аж тоді я побачив, як щось червоне майнуло на стовбурі дерева. Я здогадався, що це дятел. У тіні старої розлогої яблуні спочатку можна було помітити тільки червоний капелюшок птаха. Чорно-біле пір'я дятла я побачив пізніше, коли очи звикли до тіні.
Бачити дятла перший раз у житті для мене було так несподівано! До того ж на старому стовбурі дятел виглядав дуже нарядно. Відтак, я аж завмер на місці від подиву та захоплення.
Птах-трудівник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. Довгим дзьобом він стукав по дереву та прислухався. А відчувши шкідника, що сховався під корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав своє фірмове: “Тр-р-р!”. Побачивши мене, дятел кумедно повертів голівкою в червоній шапочці, трохи почекав. Оскільки я не намагався вилізти на його дерево, цей працьовитий птах спокійно продовжив свою справу.
Я довго спостерігав за дятелом, аж поки він перелітів на інше старе дерево. У високій густій кроні абрикоси його вже не стало видно. Але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.
<span>
<span /></span>
Часто на перерві можна побачити такі розваги: школярі беруть чийсь пенал і починають кидати один одному. І господар пенала бере участь у цій безглуздій грі. «Ой, порвався! Ну нічого, мама новий купить». І не думають про те, чи є в мами гроші на новий пенал, ручку.У нашій сім’ї все інакше, можливо, тому мені важко зрозуміти своїх друзів. Батьки розмовляють зі мною як з дорослим про наш сімейний бюджет. І це, на мою думку, правильно. У нашій родині є хвора бабуся, якій постійно потрібні ліки, а вони з кожним днем все дорожчають. Наша бабуся дбала про мою маму, потім доглядала мене, коли батьки були на роботі. Вона багато працювала, не покладаючи рук, а от тепер хворіє. Тому, коли стоїть питання купити ліки чи білет в цирк, я без вагань погоджуюсь, що ліки все-таки потрібніші. Я ніколи не ставив на перше місце свої розваги, тому що навчився думати про потреби інших.<span>Хотілося б, щоб мої однолітки більше цікавилися бюджетом своїх сіме</span>
Мені здається що Б і В,бо деякі з тих творів я читала⛄
Мені здається, друже, що голови навіть наймідріших людей утрачають розум, коли вони зберуться рзом і, що там де найбільше мудреців- найменше мудрості.