Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, поривання, вірність у коханні, довіра, працьовитість, щедрість, поетичність, надія, мрія, тобто усе найкраще, чим ми живемо. Життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве. Вірш побудований на рефренах, на переліченні та протиставленні, короткому й чіткому вираженні думки.Читаючи поезії Л. Костенко, я задумалась над символічним значенням людських крил. Чим дорослішою стає людина, тим і крила її стають більшими. Для чого людині потрібні крила? Хіба вона літає? Так. Людина літає не тільки уві сні. Крила - це те, що ми називаємо духовністю. Чому ж тоді людина має крила, а не може полетіти? Мені здається, це залежить у більшій мірі від неї самої, її прагнення, бажання, цілеспрямованості, наполегливості,.старанності. Тому кожен повинен прагнути до самоствердження, самопізнання, розвитку найкращих душевних якостей, подолання життєвих труднощів у сучасному житті, а в цьому допоможуть наші крила. <span>
</span>
Книга допомагає не тільки вчитись , а й відпочивати . Як з пародоксом читання . Це й ще людина розвивається духовно . Багатший словарний запас . Книга це портал книжкових чар які допомагають відволіктися від реальності . Книга може перевернути життя , якщо написати її .
Іноді книги ігають ключову роль у житті . Вони стать друзями якщо їх немає . Тож книги треба цінувати .
<span><span>устар. на юге России и в Украине XVI–XVII веков степная дорога около южных границ, также большая наезженная дорога; тракт. <span>А длиною она, шлях-дороженька, конца-краю нет. А по-над лесом шлях-дороженька, Эх, всё слезами облита. </span></span>в Южной и Западной России — широкая торная дорогагрунтовая дорога в прошломдорога на Украинедорога степных татаризюмский ...м. стар. южн. зап. тракт,
дорога, путь, тор, накат. Большой шлях, столбовая дорога. След, сакма,
особ. людей, скота, при иске и погоне. Ехать, гнать по шляхам,
преследовать по следам. Шайка прорвалась на заре, и шляхи по росе были.
Дороги нет у нас в лес, а так, шляшек накатан. Приметы прохода, проезда и
прогона по снегу, по траве или по черностопу. Шляховой, ко шляху
относящ. Сущ. м. южн. дорожный смотрительнаезженная дороганаезженная дорога (обл.)наезженная дорога на Украине, юге Россиипо нему чумаки возили сольпуть чумаковстаринное название торгового сухопутного путистарое название степной дорогистепная дорога для чумаковстепная дорога на юге России, на Украинечумацкая грунтовая дорога«путь» по-украинскидорога, по которой чумаки возили сольширокая степная дороганаезженная дорога на Украинеустаревш. название дороги-грунтовки(малор.). Дорога.в Южной и Западной России - широкая торная дорогаНаезженная дорога на Украине.<span>изюмский <span>ШЛЯX </span></span></span>
<span />
Напиши про волка и ягнёнка
Так називали групу киівських неокласиків.
До неї у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, Юрій Клен (О. Бургардт), М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський.
Неокласики проголошували свою прихильність до "чистого мистецтва" та ідеї самоцінніості форми, активно використовували у своєї творчості античні теми та сюжети, міфологічні образи та мотиви. В той же час кожен із неокласиків був митцем з власним неповторним стилем.
У своїй творчості неокласики, як могли, уникали тем, пов'язаних з революцією. Тому навіть в ліберальні 20-і роки вони піддавалися критиці, а з початку 30-х почалося цькування. Вже у 1925-му році у червневій постанові ЦК КП(б)У у справі художньої літератури неокласиків згадано як «реставраторів старого буржуазного ладу».
У статті в «Літературній енциклопедії» (1929–1939 рр.), що писалася на початку 1934 р., українські неокласики (названі М. Зеров, П. Филипович та М. Рильський) були названі «буржуазно-націоналістичною течією в українській літературі, яка виникла ще до революції». Кіївським неокласикам ставили в провину такі риси як «…втеча від революційної дійсності в ідеалізоване феодально-буржуазне минуле і у зв‘язку з цим канонізація архаїчних класичних форм ... орієнтація на культуру буржуазної Європи». У статті їх також звинувачували у ідеалізмі, ескапізмі, формалізмі, використанні «формалістичного методу з метою заперечення революційної ідейності літератури й утвердження буржуазно-націоналістичної ідеології…».
Так до цієї літературної течії приліпили ярлик «махрові буржуазні націоналісти». Наслідки були передбачуваними.
М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара були заарештовані в 1935 р. Їх звинувачували в приналежності до таємної контрреволюційної організації на чолі з М. Зеровим, в шпигунстві, у підготуванні замахів на представників уряду та партії. А М. Зеров був розстріляний у 1937 році, у тому ж році загинув на Соловках П. Филипович, а через два роки у концтаборі на Колимі помер М. Драй-Хмара.