Твір “Сила слова” або “Слово — це зброя”На світі існує невидима сила. Вона є водночас зброєю та лікарем. Вона здатна змінювати світ та зцілювати душі. Ця сила є словом. Є навіть приказка: “слово — вершина людського”. Я з нею цілком згодний. Слово — одне з найвищих досягнень людей.<span>Особливо велике значення для людини має рідне слово. Його дитина чує ще в колисці від мами, потім вперше вимовляє його своїми вустами, а потім вчиться розбирати його літери у книгах. З рідним словом виростає людина, особистість.</span><span>Що це таке — слово? “Словом можна вбити, словом можна врятувати, словом можна з собою ціле військо скликати!” - такі рядки поети присвячують йому. Одне тільки слово може збудити в людині відчай або лють. А може підбадьорити, надихнути, повернути до життя.</span><span>Також слід зауважити, що слово і мовчання пов'язані, вони лежать на тих самих важелях. Недарма кажуть, що слово — це срібло, а мовчання — золото. Це правильна приказка. Часто буває, що необачно скривдиш друга або когось з родини, а потім стає соромно. Краще б і не говорив нічого.</span>До того ж безкінечно базікати не можна. Слова можуть втрачати свою цінність, якщо ми говоримо їх занадто багато або не за темою розмови, а також не підкріплюємо реальними справами. Тобто, просто кидаємо слова, обіцянки на вітер.Слово є силою, якщо воне не пусте. Гостре слово українських письменників, наприклад, вголос говорило про гноблення простого народу. І сьогодні сміливе слово здатне захистити людину, встановити справедливість. Так будемо користуватися словом обережно та влучно, бо воно є великою силою та цінністю! І тільки від людини залежить, як використати цю силу: на зло чи на добро.<span>
</span>
Біля струмка козак спішився і зсадовив малого на землю. Коня завів у прозорий затінок, зняв поклажу, розсідлав. Самопал обережно притулив до стовбура.
Поки малий вигулював коня, Омелько розпакував торбу. Лишилося ще пшоно, торбинка пшеничного борошна, кілька шматочків сала, капшук солі та з десяток тараньок.
Не відстібуючи з пояса ні лука, ні сагайдака, козак зачерпнув мідним казанком крижаної води. Тоді всипав кілька жмень пшеничного борошна. Круто посолив. Проказав молитву і почав вимішувати тісто.
Коли вимішав так круто, що тісто вже не липло до рук, то насипав у казанок ще борошна і заходився щосили перетирати грушевою ложкою тісто з борошном. Омелько так старався, що аж упрів, але буханець тіста перетворився на дрібненькі кульки. Їх козак обережно зсипав у неглибоку дерев’яну миску.
Малий тим часом напоїв Буланка, насипав у шаньку вівса й поставив коня у холодку. Потім заступом викопав поздовжню ямку, по боках поклав два шмати вивернутого дерну, а на них, як на цеглини примостив поданий Омельком казанок із щойно набраною зі струмка водою.
Козак сам заклав у ямку паливо, брязнув по кременю важким кресалом. І ось казанок облизують прозорі язики полум’я.
Коли завирував окріп, Омелько всипав туди всю гору борошняних кульок. Ось випірнула з каламутного варива одна, друга, потім ще кілька закружляли по колу. Нарешті, всі борошняні горошини піднялися нагору.
Омелько зняв казанок із вогню. Повичерпнував варене тісто і наклав у дерев’яну миску. Стали з малим, проникливо прочитали “Отче наш” і сіли розкошувати гарячою затіркою. Ще й по тарані роздерли.
Поки Омелько дожував тараню й відкрив рота, щоб загадати малому роботу, той уже спав на м’якій траві. Махнувши рукою, козак усе сам помив у струмкові й заховав у торби. Засипав піском вогнище, що ще тліло. Осідлав коня, повантажив торби, припасував до сідла самопал.
Напруживши з усіх сил очі, побачив в глибині долини ніби кілька макових зернят. Та зернята ті рухались.
Омелько висадив сонного хлопчика в сідло і повів коня до найближчого пагорба. Озирнувшись, спостеріг, що крапки-вершники на мить застигли, а тоді почали невблаганно наближатися.
Козак знайшов густий кущ, один товстий пагін притис якомога нижче і прикрутив його верхівку жмаком трави до супротивного куща. До гілочки ж приладнав стрілу.
Зладнавши “самостріл”, Омелько швидко повів коня. Невдовзі за спиною наче дитина в долоні ляснула. То Омелькова стріла в когось влучила.
Ваше, воріженьки, щастя, що малий зі мною! Тому утікати час і пора!
Пересадивши малого наперед, козак легко злетів у сідло. Буланко чимдуж погнав до далекого лісу. (За Ю.Логвином; 395 сл.)
Дід Мороз до нас іде
Подарунки нам несе.
Із мішечком на плечах
Принесе щось хороше кожному з нас.
Я б хотів описати вам мій робочий день. Усі ці дні схожі один на одного.
1. Сто вісімдесят сім ста вісемдесяти семи, ста вісемдесятьом сімом, сто вісімдесят сім, ста вісімдесятьома сімома, (на) ста вісімдесяти семи.
2. Дві тисячі дев'ятсот двадцять один, двох тисяч дев'ятисот двадцяти одного, двом тисячам дев'ятистам двадцяти одному, дві тисячі дев'ятсот двадцять один, двома тисячами дев'ятьмастами двадцятьма одним, (на) двох тисячах дев'ятистах двадцяти одному.
3. Триста чотирнадцять, трьохсот чотирнадцятьох, трьомстам чотирнадцятьом, триста чотирнадцять, трьомастами чотирнадцятьма, (на) трьохстах чотирнадцятьох.
4. П'ять мільйонів чотириста тринадцять тисяч, п'яти мільйонів чотирьохсот тринадцятьох тисяч, п'ятьом мільйонам чотирьомстам тринадцятьом тисячам, п'ять мільйонів чотириста тринадцять тисяч, п'ятьма мільйонами чотирмастами тринадцятьма тисячами, (на) п'ятьох мільйонах чотирьохстах тринадцятьох тисячах.
