Це восьмий вірш,який написав Шевченко"У Казематі".У кожному слові відчувається тепло для своїх батьків.Нібито у цьому творі все просто та легко,але у ньому є потаємні моменти.У цьому вірші він милується своєю матір*ю,дочкою.Йде мова про травневий вечір,як щебече соловей,плугатарі повертаються з поля
Зимовий ранок
Морозне сонечко тільки но піднялось на блакитному чистому небі , а вже прудкі пташки вишукують собі поживи під м'яким і пухнастим снігом. Дерева стоять у снігу, немов яблуні в цвіту. Білі-білі. І тільки де-не-де видніються червоні кетяги горобини. Таємниче стоять ялини, закутані в теплу білу шубу зі снігу. Шосе вже скинуло з себе білосніжний наряд, і здається, що дорога чорної змією звивається між високими будинками в білосніжних шапках. Незважаючи на ранню годину, люди кудись поспішають, залишаючи на снігу ланцюжки своїх слідів, які переплелися між собою.
<span>Я люблю такі зимові ранки, вони дарують мені натхнення.</span>
У баби Параски грошей кiт наплакав, а у сусiда - кури не клюють. Душа болить, серце краэться, а доньку таки треба вiдпускати в мiсто. Треба йти стригтися до Оксанки, бо вона легка на руку, а Алiна важка на руку.
Україн-ською ,українсь-кою ,