Так звісно можна ввжати.Адже це наша історія яку ми передаємо з уст в уста
Ліричний герой у поезії "Захочеш і будеш" - безіменний, але сильний волею.
<span>Дружба — це одне із найпрекрасніших почуттів, дарованих людині. Дружба — це вияв людського життя. Лише людина вміє товаришувати, співчувати та розраджувати. Питання полягає тільки в тому, чи вдається їй це робити по-справжньому, щиро, від усієї душі. Якщо так, то цю людину можна назвати справді щасливою. Кажуть, справжня дружба не знає кордонів, обмежень у відстані, у віці. Уміння радіти з успіху інших, підтримувати, розраджувати, допомагати, розуміти — ось що таке дружба по-справжньому. І ще я хочу сказати, що товариш і друг — це не одне й те саме. Товаришів може бути багато, а справжніх друзів — навряд чи.</span>
Мені сподобалась казка Василя Симоненка "Цар Плаксій і Лоскотон". В ній автор розказав про країну Сльозолий, якою правив цар Плаксій. Все його сімейство було дуже схожим на нього: "всі сльозливі через край". Цар домагався, щоб в країні плакали "всі діти, бо сміятись і радіти у моєму царстві — ні!" І зовсім сутужно пришилось би жителям тієї країни, якби не жив серед них "добрий дядько Лоскотон". Його всі дуже любили за лагідну веселу вдачу, він приносив "до усіх голосний та щирий сміх". І навіть коли доброго чарівника ув'язнили Плаксієві слуги, прості люди допомагають йому звільнитися. Лоскотон віддячив сповна — "розвалив поганський трон".
Ця казка дуже повчальна. Її головні герої — Лоскотон і цар Плаксій — абсолютно протилежні. Це неначе Добро і Зло, які по сгійно сперечаються між собою за владу над людськими душами. Показовий фінал казки. "Цар Плаксій помер від сміху", а Лоскотон "живе й понині!" Так автор виражає свою віру в перемогу Добра над Злом. Особливо мені сподобалось, що Плаксій помер саме від сміху. Бо сила сміху, добра — переможна. Там, де сльози — там страх, поневолення, злидні. Там, де сміх — там свобода, радість, надія. А їх неможливо знищити так же точно, як саме життя.
Я думаю допоможу
Объяснение:
За поэму «Сон» . За сатиру на императрицу. За участие в Кирилло-Мефодиевском братстве.
Государь пришёл в великий гнев: - «Допустим, он имел причины быть недовольным мною и ненавидеть меня, — заметил Николай, — но её же за что?» .
Решением Третьего отделения, утверждённого собственноручно Императором, 30 мая 1847 года 33-летний Шевченко Тарас Григорьевич по рекрутской повинности был определён на военную службу рядовым в Отдельный Оренбургский корпус, размещавшийся в Оренбургском крае (территория современных Оренбургской области России и Мангистауской области Казахстана) , «под строжайшее наблюдение начальства» с запретом писать и рисовать