<span>. головний герой – Гобсек; повість закінчувалася описом затхлої комори вмираючого лихваря історія розпаду дворянської родини де Ресто відображено спотворення людини владою золота<span><span>2. </span> Ім’я: Жан-Естер Ван Гобсек Дата народження: 1740 р. Місце народження: передмістя Антверпена Місце проживання: Париж, вулиця де Гре Мати: єврейка Батько: голландець Дитинство: у 10 років - юнга на кораблі Життєві випробування: «раптові кошмари, несподівані події, романтичні невдачі, безмежні утіхи, голод, розтоптане кохання, набуте, втрачене і знов набуте багатство, безліч смертельних небезпек»; учасник громадянської війни у США, корсар, золотошукач Сімейний стан: неодружений, дітей не має Родичі: сестра, онука сестри - Сара ван Гобсек, її донька - Вогник Основне заняття: лихвар Статки: «його багатство зберігалося, мабуть, у банківських склепах. Він сам стягав гроші по векселях, бігаючи по всьому Парижу»</span><span><span>3. </span>Лице: «місячний лик»; «жовтава блідість скидалася на колір срібла, з якого облупилася позолота»; «риси здавалися відлитими в бронзі»; глибокі зморшки «мережать» його обличчя; «густі чорні брови». Волосся: гладеньке, акуратно причесане, «із сивиною попелясто-сірого кольору». Очі: «жовті, як у куниці»,«майже без вій», «боялися світла»; «дашок старого кашкета надійно захищав очі від світла». Ніс: «гострий», «подовбаний на кінчику віспою, скидався на свердлик». Губи: «тонкі, як у алхіміків або старих карликів, зображених на картинах Рембрандта». Голос: «тихий, лагідний», Гобсек «ніколи не сердиться»; говорить про гроші «тоненьким голоском, схожим на звук флейти», в яку забули вставити мундштук. Вік: угадати неможливо, бо здається, чи то він «завчасу постарів, чи задумав до похилого віку зберегти молодість».</span><span><span>4. </span>Живе Гобсек у «похмурому, вологому будинку без подвір'я, всі вікна якого виходять на вулицю»; у довгий коридор виходять двері кімнат, схожих на монастирські келії, освітлені малесенькими віконцями. «Дім та його мешканець (Гобсек) пасували один до одного — як ото скеля та приліплена до неї устриця». Його кімната, де все було охайне і потерте, починаючи з зеленого сукна на письмовому столі - до килима над ліжком, скидалася на холодну оселю самотньої старої діви. Узимку головешки в каміні, завжди присипані купкою попелу, диміли, ніколи не розгоряючись полум'ям.</span><span><span>5. </span>«глитай» «скнара» «жмикрут» «докір сумління» «людина- автомат» «людина- вексель» «золотий ідол» «привид помсти» «створіння нице» «створіння шляхетне» «справжній удав» «філософ зі школи циніків» «казкове страховище» «голландець, гідний пензля Рембрандта»</span></span>
Герасим является главным героем рассказа " Муму" - глухонемой рослый богатырь не только внешне отличается от окружающих. Хозяйственный и работящий, Герасим сохраняет в себе доброе, чуткое к чужой беде сердце, по-русски широкую деревенскую душу, невиданное для периода крепостного права чувство собственного достоинства. По словам Тургенева, «могучий, как дерево… на плодородной земле» , он любил землю, хозяином которой не был. Все, что ни делал этот «славный мужик» , совершалось им просто и искренне, от всей души. Работать — так работать, любить — так любить.
<span>Нежными и трогательными были чувства великана Герасима к Татьяне, которую по приказу барыни выдали замуж за пьяницу-башмачника. После горького разочарования в любви глухонемой безоглядно привязался к найденной им собачке: «ни одна мать так не ухаживает за своим ребенком, как ухаживал Герасим за своей питомицей» . Но и эта безобидная привязанность была разрушена своенравной барыней. И все же горести и беды не сломили могучего богатыря. Герасим оставил город, принесший ему столько горя, и вернулся в родную деревню — к земле, деревенскому быту, ко всему, что всегда было дорого его сердцу. И в этом его сила и его победа над превратностями судьбы крепостного крестьянина. </span>