Для забезпечення статевого розмноження необхідно, щоб відбулося злиття двох статевих клітин — чоловічої (знаходиться впилковому зерні) та жіночої (знаходиться в насінному зачатку). Пилкове зерно має потрапити на приймочку маточки за допомогою зовнішніх чинників.
Запилення — це перенесення пилку з пиляка тичинки на приймочку маточки. Розрізняють самозапилення та перехресне запилення. При самозапиленніпилок з тичинки потрапляє на приймочку маточки тієї самої квітки. Самозапилення властиве рослинам рису, квасолі, арахісу, проса. Самозапилення обмежує здатність організмів пристосовуватись до змін умов довкілля.
Перехресне запиленнявідбувається, коли пилок зоднієї квітки потрапляє на приймочку маточки іншої квітки цієї ж або іншої рослини того самого виду. Уквіткових рослин перенесення пилку здійснюється комахами (комахозапильні рослини — переважна більшість), вітром (вітрозапильні рослини), удеяких — водою, птахами (утропіках) тощо. Квітки вітрозапильних рослин мають невеликі розміри, неяскраві кольори, часто просту оцвітину, дрібний сухий пилок (береза, дуб, вільха, ліщина), який добре розноситься вітром.
Квітки комахозапильнихрослин мають пристосування для приваблювання комах: великі квітки (якщо дрібні квітки, то вони зібрані всуцвіття), оцвітину яскравих кольорів, клейкі, великих розмірів пилкові зерна, сильний запах, нектарники. Запах — дуже важлива властивість: деякі комахи відчувають запах навіть однієї квітки на відстані декількох кілометрів. Нектарники — особливі залозисті утвори, що виробляють цукристу речовину (нектар), розташовані переважно вглибині квітки. У пошуках нектару комахи відвідують квітки, водночас забезпечуючи їхнє запилення завдяки липкому та чіпкому пилку, який прилипає до їх тіла. Різноманітні способи запилення забезпечили квітковим рослинам поширення у різних місцевостях.
Штучне запиленняздійснюється шляхом перенесення пилку з тичинок на приймочку маточки за участі людини. Його застосовують у квітникарстві, сільському та лісовому господарстві.
