- Психологізм у змалюванні персонажів. («…Хотів посміхнутись і не міг: вона довго дивилась на мене, видно, думала, а коли її око впало на моє дране коліно, …соромливо засміялась, тільки губи якось по-дитячому затремтіли, на колосок покотилася непомітно сльоза… Сині очі питали мене: “Хіба ти, Корнію, забув ясла коло чорного вола Зоряна?..”». Автор передає душевний стан героя, коли той раптом зустрів своє перше кохання, тепер уже далеку й недосяжну жінку, жінку, яка ще й досі його кохає, живучи з нелюбом.)
- Прагнення охопити найтонші зміни в настроях, миттєві враження. («Лягаю… “Японка” косо дивиться на дорогу, мої нерви приймають пісні поля і, здається, починають підспівувати самі; десь над ухом б’ється крильцями джміль, гуде, розсотує нерви, і мені до болю хочеться піймати його і задавить…» Герой у великому напруженні, адже дорогою хтось наближається; хоч він і звик до небезпеки, сприймає «пісні поля», одноманітний звук джмеля його дратує так, що хочеться скочити, знайти і задавити його…, щоб хоч якось розрядити напруження.)
-Особливий лаконізм прози. («— В жита! — Треба рушать!» «…Оглянув свою “японочку” — засунув її за пасок штанів, картуз — на очі, а стежкою чорногуза — в жита».)
- Ритмічність. («…Одкрасувались — наливаються, через тиждень-другий — копи, а зараз догоряють; у мене почали дзвонити коси, серпи, а важкий колос схилявся до землі».)
-Багатство відтінків у змалюванні дійсності. (Стосунки Корнія й Уляни: «покотилась непомітно сльоза», «які вороги ми… Ні, Корнію, нам не так треба!», «Хай хоч один день буде наш!», «То, Корнію, зуби чортові, а не Дзюби!», «…а то ж нікуди не пускає…», «боязко, з тихою журбою, нагадувала», «перекривила», «тихо поцілувала», «повела бровою і засміялась».)
- Збільшена увага до кольорів і звуків, яскравих деталей. (Очі сині-сині, мов льон; божа коровка; шептали колоски; «я співать хочу…».)
- Уникнення соціальних проблем. (Ми не знаємо нічого конкретного про героя: ні його переконань, ні причини дезертирства; є лише окремі натяки. Герой просто хоче жити, радіти сонцю, любити, і за це платить злигоднями й небезпекою дезертирського життя.)
Театир зародився в Греції, спочатку він був частиною релігійного обряду. Сцена була кругом,покритий дерном, навколо вівтаря Діоніса, греки танцювали. Для того, щоб глядачі могли спостерігати те що відбувається сцена встановлювалася біля підніжжя пагорба.Таке розташування послужило початком традиційного устрою грецьких
театрів у вигляді півкола сидінь, розташованих на схилах. «Театр» -
слово грецького походження, що означає «місце для огляду».
У 500
році до н.е. був побудований театр в Афінах, він був круглої форми і
називався партером. За межами кола шикувалися приміщення, які виглядали
велично і служили фоном для того, що відбувається на сцені. У цих
приміщеннях актори переодягалися. Декорації та штучне освітлення майже
не застосовувалося, так як спектаклі проходили в денний час.
Посмотри в начале, там когда говорят что-то про Захара Беркута и его сыновей там сразу Максима описывают, а в характер можно вписать всякую ерунду про мужественность, смелость, патриотизм и тому подобное
Єкспозиція -поєт з сумом описує тополю
Зав'язка - полюбила чорнобрива козака дівчина
Розвиток дії - зустріч дівчини з козаком , розлучення
Кульмінація- молодиця вирішує скористатися зіллям ворожки ,для швидког повернення козака
Розвязка- дівчина за допомогою зілля ворожки стала тополею
До нас із далеких країв,
ластівки прилетіли,
закружляли вони радісно над ставком і прихід весни сповістили.Вони були щасливі і веселі
і сонечку всміхалися привітно
повернулись вони знов у свої оселі
і збудували гніздо для своїх діток.
