Сергійко пік раків ,згадував як сьогодні не поміг мамі , обізвав сашка , та погано поводився в школі
Щастя у кожного своє. Моє щастя-це здорова сім'я.
У кого-то щастя вимірюється розміром гаманця. Але ж подумайте, яке зло іноді творить це "щастя"? Людей позбавляють життя, коли у них з'являється велика сума грошей. Їм починають заздрити. Люди йдуть на злочин. Здавалося, ось воно щастя.
Для когось щастя це Бог. Коли віруюча людина вимовляти молитву, він спілкується з Богом. А Бог вказує йому вірний шлях і всіляко допомагає, адже він подає особливі сигнали. Він веде його по праведному шляху.
Для когось щастя мир на землі. Хто може з цим посперечатися? Ця людина живе думками про світ. Він малює собі картину ідеального світу без війни. Чи можливо це в даний час і буде це коли-небудь? Складне питання, на яке важко дати відповідь. Війни бувають різні.
Є пару варіантів може бути :
- "Рябчик"
-"Життя кмітливого рябчика"
-" Про рябчика та його повсякденне життя"
Згадай про те як ви святкуєте різдво і напиши це у зошит
Безлюдний берег здавався таким, як і колись у дитинстві, як ча сом бачив
він у снах, у кучерявих верболозах, що подекуди припадали до води,
купаючи у Пслі свої зелені чуби. А далі вигрівалися піщані висипи, немов
вибілені сонцем полотна, на яких подекуди виднілися підбіл і зелена
рута.
Зелений острів. Так здавна люди звали мальовниче урочище в
межи річчі Псла і Хортиці, омите з трьох боків голубою течією. Коли ж
на весні вся ця оболонь заливалася повінню, тоді вона була схожа на своє
рідне море, у якому купалися дерева, неначе зелені вітрила шаланд. Усі
довколишні луки залиті водою, і тільки в середині травня ріки входили у
свої береги. Та й тоді, щоб потрапити сюди, треба було переплисти на
човні або перейти вбрід кілька рукавів і старих річищ.
Тихе
чарівне місце. Трохи далі від Псла над розплесканими озерця ми й
затоками росли тополі, осичина, вільхи, берези й дуби. Де-не-де темною
стіною здіймалися зарості вільшини, а на ній плівся білястий хміль із
золотими китичками і розливав довкола ніжні пахощі.
<span>І докоряв
собі Береговець, що малював іноді казна-що, вигадував не існуюче. Або ще
й гірше: крутився в щоденній суєті суєт, марнував час.. . І, може, від
того не знав радості й щастя творчості.</span>