Щорічно, роковий, роки, рік;корінь - рок;
А там і море, і гори, і поле, і синє безкрає небо.
Усі сиділи тихо і затамувавши дух.
Усе навесні розквітає:і квіти, і дерева, і трави.
Листя було скрізь: і на полу, і на крмшах.
Летить, летить сніжок через наші віконця.
-Привіт
-прівіт
-Як справи?Бачу прійшла на фільм?
-Так на другу частину(ваш улюблений фільм)дуже люблю йго!
-О мені теж він подобаеться ходімо разом подивімося?
-ходім!
-Я така рада,що ми зустрілись!
-Так і я бо разом веселіше
Лвив вин красивий вньом є много историй и всьо вин чудо
Мова — одне із багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється-ожива. Як їх почує!.. (Т. Шевченко) Ці рядки Кобзар написав 1848 р. під враженням почутої одного разу ввечері на Кос-Аралі української пісні, яку співав матрос-українець. А ще раніше, живучи в Петербурзі, Шевченко просить писати до нього листи з України рідною мовою, яку називає прекрасною, мелодійною, милою. Так, у листі до брата Микити поет пише: «Будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому... Нехай же я хоч раз через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скучне. Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь_ласка, а не по-московському..» Людина має завжди пам'ятати, звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш, — ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови — священний обов'язок кожного^ Як гул століть, як шум віків. Як бурі подих, — рідна мова, Вишневих ніжність пелюстків, Сурма походу світанкова, Неволі стогін, волі спів. Життя духовного основа» (М Рильський. «Рідна мова я)