Іван Франко – одне з найбільших імен в історії української літератури. Його творчість багатозмістовна і високохудожня, йому були підвладні, мабуть, усі літературні жанри. До якого б твору Франка ми не звернулись, у кожному підняті важливі проблеми, кожний примушує задуматись, викликає хвилювання. Найсильніший вплив справляє, звичайно, лірика, бо цей жанр покликаний діяти передусім на душу людини, її почуття.
Особливо зворушливою є інтимна лірика Франка, зокрема його вірші про кохання. Більшість творів про це святе й вічне почуття зібрано у збірці “Зів’яле листя”, яку сам поет назвав ліричною драмою. Автор розповів історію нещасливого кохання юнака-самовбивці. Але захоплює не стільки вигаданий сюжет, скільки краса і сила почуттів, вилитих у чудові поетичні рядки. Тут і трагічне кохання дівчини, серце якої розбив хлопець, залишивши її нещасною, самотньою. А ось юнак, чию душу захопила дівчина – “з горіха зерня”. А ще трагедія чоловіка, зневаженої жінкою, коли ні життя, ні смерть не можуть принести полегкості: “І земля не прийма, ох, і небо навіки закрите”.
Справжньою перлиною збірки е вірш “Чого являєшся мені у сні?” Мабуть, тут найчіткіше вимальовується історія нерозділеного кохання. У дівчини чудові очі, “ясні, немов криниці дно студене”. Але ж вона “згордувала” юнаком, надірвала його серце. Яка це мука – бачити її на вулиці, вклонятися їй і не одержувати навіть погляду у відповідь!
Але любов – незбагненна річ! Він щасливий від того, що кохана є, хай навіть така горда й неприступна. Все одно герой хоче бачити її бодай уві сні, в ті короткі хвилини “бажаного, святого гріха”.
Інтимна лірика І. Франка не може не хвилювати. Виявляється, кохання потрібне людині завжди, навіть якщо воно нещасливе. Адже з ним життя наповнюється змістом, людина стає душевно багатшою і красивішою. Особливо мене вражає благородство ліричного героя “Зів’ялого листя”: дівчина не відповідає йому взаємністю, а він продовжує її обожнювати. Для нього вона залишається найкращою, найдостойнішою. Герой не має ні крихти образи, злості, він не хоче завдати їй клопотів, прикрості.
Не турбуйся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.
Чи кожний здатний до подібного самозречення? Частіше буває навпаки: відсутність взаємності породжує тугу, часом – лють і ненависть, прагнення помсти. В І. Франка навіть натяку нема на ці низькі бажання. Автор підносить своє кохання на найвищий п’єдестал, співає йому величний гімн.
Я вважаю, що інтимна лірика Івана Франка дуже потрібна нам сьогодні, бо вона робить з нас, прагматиків або циніків, нормальних людей, з добрим серцем, щирою душею. Вірші великого поета гасять злобу і ненависть, пробуджують вміння любити, співчувати і прощати, тобто вчать завжди залишатися людиною.
Аннет была небогатая старушка,живущая этажем выше меня.Ее квартира была небольшая.Она часто приглашала меня выпить с ней чаю и поиграть в лото.Еще у нее была замечательная коллекция фарфоровых кукол.Одни были в массивных,широких платьях до полу,другие же в простой и невзрачной одежде.Но все они были выполнены настолько изящно,что нельзя было оторвать от них глаз.
Однажды,я как обычно зашел к ней и увидел,что она сидела на кресле и плакала,а на полу были разбросаны салфетки.подставки и даже блюдца,на которые она ставила своих куколок.
-Что произошло?
Старушка закрыла лицо руками и продолжала непрерывно всхлипывать.Сквозь дрожщий голос она произнесла следующее:
-Мои куколки..их украли!
-Кто!?Я немедлено помогу вам вернуть их обратно!
В ту же минуту у меня сработал рефлекс.Я рванул с лестницы на улицу через черный вход и увидел убегающую в дали меня фигуру.Я что есть силу побежал за грабителем,но все мои попытки его догнать оказались напрасными.Я решил первым делом обратиться в полицию,пошел вдоль моста и увидел,что прямо под ним сидит тот человек,за которым я гнался почти пол часа.Я аккуратно подошел сзади и схватил его за руки.Сначала он сопротивлялся,но потом присмирел и опустил голову вниз.
-Забирайте своих никчемных фарфоровых кукол,много выручки от них не получишь...
-Я взял тканный мешок,в котором была сокровенная коллекция старушки,и не отпуская повел грабителя в полицейский участок.
Коллекция была возвращена на место,а старушка все так же приглашала меня на чай.
Знаю,чо бред,но ничего больше придумать не могу)
Кот с разорванным ухом и обрубленным хвостом измучил всех. У него не было никакой совести: он воровал все подряд, даже разгрыз банку с червями, которыми обожрались местные куры. Охотились за ним всем двором, даже деревенские мальчишки помогали, но ничего не получалось, сбегал кот и всё тут. А когда он украл весь улов, это был уже чистый грабеж.
Однажды вечером кот украл со стола целый кусок колбасы и забрался на березу. Мальчики начали эту березу трясти, кот уронил колбасу и прыгнул вниз, но поймать его удалось, он опять улизнул. Однако мальчики перехитрили рыжего и выманили его на свежую рыбу. Сначала хотели кота "выдрать", но потом решили по-другому. Кота стали прикармливать.
Так рыжий прижился и перестал воровать, ходил по двору важно, как хозяин и сторож, а однажды даже прогнал кур, которые начали клевать гречневую кашу прямо с тарелки. Сначала кота прозвали милиционером, а потом почему-то стали звать Степаном.
«Бесы» интересен тем, что само произведение можно трактовать с двух позиций: политической и философской. Политическая напрямую связана с проблемой крепостного права. Русский народ не может добраться до счастья и свободы, потому что «бесы», то есть власть имущие, не хотят отказываться от бесплатной рабочей силы и не желают дать людям свободу, которая может отрицательно сказаться на их положении. С этой точки зрения бесы – правительство России, которое морочит запутывает, унижает и запугивает простых людей. В строках стихотворения видна аналогия со светскими балами, которые продолжались даже во время вспышки холеры в Москве: «Закружились бесы разны». С философской точки зрения заблудившимся путником может быть любой человек, а бесами - его собственные страсти и пороки, которые мешают ему найти путь к своей цели. Подобная трактовка по своей сути близка к предыдущей, так как «бесов» у власти допустили «бесы» в человеческих душах. Сам народ позволил так с собой обходиться, взрастил своих мучителей и продолжает смиренно сносить все их прихоти.