2.Мої друзі дуже добрі та дружелюбні,і суботники для них-час веселощів,а на нудної праці.
1.За вікном минали міста і села.
1) У нас дуже дружний колектив
2)Я дуже дружній!
3) Я мимохідь подивилась на себе в дзеркало
4) я мимохіть знову подивилась на нього
Ой ти, ненька-Україна,
Я тебе кохаю,
В свiтi кращої країни
Я не знаю.
Чорне море, степ широкий,
Зеленi Карпати,
I пiд небом синьооким
Стежина до хати.
Ой ти, сонечко ласкаве,
Свiти Українi,
Бiльше щастя, бiльше слави
Для дочок i синiв.
Вони вчора, позавчора
На Днiпрi i в полi
Через працю, через горе
Добувались волi.
Ой тому сьогоднi треба
Нам i нашим дiтям
Пiд блакитним мирним небом
За неньку радiти.
Прикрашати, пестувати
I мiста i села,
Гарну пiсню заспiвати
Для друзiв веселих.
Ой ти, ненька-Україна,
Я тебе кохаю,
В свiтi кращої країни
Не шукаю.
Чорне море, жовте поле,
Зеленi Карпати,
I не зможу я нiколи
<span>Iншу покохати.</span>
Шкільний музей відіграє велику роль у роботі загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Що таке музей? Музей-важливий фактор формування суспільної активності школярів, він дає можливість багато бачити власними очима і це робить його могутнім засобом переконання, агітації і пропаганди.
Кожний куточок нашої мальовничої Батьківщини має свої усталені норми вишивання рушників: певна гама кольорів, різноманітні візерунки (рослинні, геометричні та ін.). Рушника передавали як оберега, з роду в рід, із покоління в покоління. По багатьох місцях України понині батьки бережуть рушники для дітей - і не лише для дівчат, а й для хлопців. Рушник - символ, оберіг народу України. Без рушників ніде не обходились.
В нашому музеї зібрані матеріали стародавнього життя і побуту односельців, а саме:велика кількість куманців,які були предметом вжитку козаків,різноманітна кількість килимів,писанок і багато різних цікавих речей.
Без минулого немає майбутнього. Надворі ХХІ століття: грандіозні відкриття в галузі науки і техніки, феноменальні здібності людини-робота тощо. Однак чомусь ми все ж таки робимо помилки, не замислюємось над тим, як їх виправити. Хтось живе у віртуальному світі й поливає брудом своїх друзів, хоч насправді під час реальної розмови усе навпаки. Ніколи не пізно очистити від непотребу комірки свого розуму і жити по-своєму. Якщо ми постійно думатимемо про минуле в поганому аспекті, ми не зможемо себе запрограмувати на довге і щасливе життя, як це є у японців. Світ змінюється. Хтось святкує 9 травня як День Перемоги, а інший вшановує пам'ять тих, хто поліг за свободу. На хвильку задумаймось: "Що ми розуміємо під поняттям "майбутнє"?". Це ж не лише успішне життя зі своєю коханою половинкою і любими діточками. Це прагнення постійного самовдосконалення задля духовного оздоровлення своєї душі. Чому ми, українці, найбільш нещаслива, не усміхнена нація? Усе через постійні утиски, гноблення, смерті, тисячолітні страждання, описані тим же Шевченком, Багряним чи Андруховичем, Ліною Костенко. Ці болючі проблеми так врізалися нам у пам'ять, що, здається, ми ніколи не вийдемо з цього стану. Тому потрібно шукати виходу будь-якими методами: йога, прогулянки на свіжому повітрі, вправи. Усе, що колись здавалося звичним, зараз відійшло у минуле. Майбутнє - це не ілюзорне щастя в рожевих окулярах і не фікція. Це реальність, яка можлива лише завдяки самоусвідомленню себе як частини суспільства. Мусить бути закладена ще з дитинства свого роду національна ідея, місія, яку людина виконувати все життя. Звісно, благочинні справи будуть плюсом у біографії людини. Не можна покладатися на когось підлаштовуючись під себе і думати "а може мине". Це схоже на песимістичне твердження, що "своя сорочка ближча до тіла". Я не кажу, що ми усі маємо бути Сократами, аби побудувати чудове майбутнє. Далебі це не так. Потрібно лиш жити за законами добра, працювати на благо Батьківщини, кохати найдорожчих людей усім серцем і щастя, оте майбутнє, немов чистий кришталь, засяє на найближчому горизонті. Все. Дякую за увагу!!! Більше нічого не зміг придумати!!!
