<span>Леді ровена -вихованка седріка сакса.Вона дуже кохала айвенго але седрік не хотів щоб вони одружилися,бо це б сприяло на стосунки з іншими країнами.леді ровена була дуже вродлива.<span>ребекка-дочка ісаака із йорка вона підчас хворіння айвенго доглядала за ним і переповідала що йдеться в бою .вона теж закохалася в айвенго але він сприймав це за дружбу.коли мали страти ребекку айвенго відважний лицар спас її від смерти.але айвенго і ровена на кінці одружилися</span></span>
Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв він зерна, упали одні край дороги,- і пташки налетіли, та •іх повидзьобували. Другі ж упали на грунт кам'янистий, де не мали багато землі,- і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло то зів'яли, і коріння не мавши,- посохли. А інші ж упали на добрую землю- і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
П’єса видатного українського драматурга і письменника І. Карпенко-Карого «Мартин Боруля» була написана на основі реальних фактів. Для сюжету автор використав події, які в певний час відбувалися в його родині. Відомо, що батько письменника одного разу вирішив довести, що має дворянське походження, і це стало справою усього його життя. Незважаючи на витрачені кошти і зусилля, рід так і не був визнаний дворянським, б в старих і нових документах прізвище батька відрізнялося однією літерою.
Тим самим був зайнятий і головний герой п’єси. Мартин Боруля – чиновник Земського Суду і багатий шляхтич, який має одну єдину у своєму житті заповітну мрію – зробити свою родину дворянською, і який готовий заради того, щоб поставити усе на «дворянську лінію», на будь-які жертви.
Підштовхнула бажання Мартина довести своє дворянство образа пана Красовського, який назвав Борулю бидлом, а його сина Степана – телям. Мартин став наполегливо, навіть із завзяттям судитися і викидати гроші на вітер. Він настільки сильно захопився цією справою, що навіть не розумів, що повірений Трандалєв, який узявся йому допомагати, просто-напросто дурить його. А головне у цій боротьбі за дворянство – це те, що й сам Мартин навряд чи зміг би пояснити, для чого йому і його родині потрібне те саме дворянство. Адже родина Борулі жила у достатку і у нього та його рідних було цілком нормальне життя. Мартин Боруля мав гарну дружину, сина, доньку і вів чимале господарство.
Зрозуміло, що такий стан життя родини не мав нічого спільного з життям дворян. Та Мартин хоч і має звичку рано прокидатися, він намагається виглядати паном і через силу вилежується майже до обіду, хоча у цього в нього болять боки. Крім того, він ламає родинні традиції і примушує доньку і сина називати жінку «мамінькою», а його самого – «папінькою». Своїй дочці Марисі Мартин не дає працювати, бо вважає, що так вона буде більше схожа на дочку дворянина.
Чимало коштів Мартин Боруля витрачає і на дворянський антураж. Але наміри виглядати благородним визивають у глядачів та читачів лише сміх. Мартин привчає себе до кофе, хоча не знає, що з ним робити і коли подавати до столу, «чи до борщу, чи на ніч?».
Бабуся: " Вона ще не знає що й до чого, але теж починає сміятися її позазолюваних, потрісканих рук". " Через день бабуню поховали поруч з дідусем".
Дідусь: " Із незвичайної делікатності дідуся дивувались..." " Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян"