«Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає», – говорить у присвяті до своєї казки «Маленький принц» Антуан де Сент-Екзюпері. Цим вступом до дитячого твору письменник неначе підкреслює, що він адресує його не тільки Дітям, але й дорослим. Тому не дивно, що, коли читаєш цю казку, складається враження постійного порівняння: ось так бачить події Малюк, а ось так – доросла людина. І ця відмінність вражає! «Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих», – співчуває старшим Малюк, і цим самим письменник запевняє, що дитяче бачення світу – природніше, людяніше, отже, правильніше, ніж у дорослих, і що світ має бути зовсім не таким, яким його роблять дорослі люди. Особливо вражаючою та гострою подається у казці оцінка Маленьким принцом життєвих настанов різних типів дорослих, не пов’язаних між собою, бо живуть вони поодиноко на різних астероїдах. Я вважаю, що Сент-Екзюпері саме в такий спосіб вдалося розкрити глибини внутрішнього світу цих людей, оскільки їм не треба прикидатися кращими, бо вони живуть наодинці зі своєю совістю й переконаннями. Очима Малюка ми неначе бачимо людство з усіма його проблемами, вадами: турецький астроном, у відкриття якого не повірили, бо «він був одягнений по-турецькому», ледар, що знівечив свою планету, тому що вважав: «… інколи якусь свою роботу можна й відкласти, од того нічого не трапиться». Знайомимося ми й з королем, для якого «головне – щоб поважали його авторитет», з пихатим честолюбцем, з пияком, якому соромно за згубну ваду. Бізнесмен із четвертої планети жадібно рахував зірки, «щоб бути багатим» (чи не безглуздо?). «Дивні люди ці дорослі», – не розуміє їх Малюк. Але, на щастя, зустрічаються йому й інші: ліхтарник з п’ятої планети, який «не смішний. Мабуть тому, що він не думає про себе». Старий географ викликає у Малюка (а через нього й у нас) повагу, він заявляє, що у планети Земля «гарна репутація». Сент-Екзюпері подає портрет людства нашої планети, який складається з відповідної кількості знайомих нам жителів із попередніх планет. Так постає перед нами наша рідна Земля, сповнена, з погляду Малюка, всілякого безглуздя: властолюбства, пихи, жадоби, пияцтва, душевної черствості. На жаль, ті безглуздя мають силу, а все розумне, добре, гарне – слабке. Та дорослі не помічають безглуздя, всяким «дурницям» надають великої ваги, а головного – краси природи і людських стосунків, правдивості, товариськості, ширості – не бачать і тому не визнають. Малюк переконує нас, що у житті могли б бути й інші стосунки, коли б люди намагалися «приручати» одне одного, налагоджувати між собою зв’язки, коли б вони сприймали світ не очима, а серцем. «Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно», – вчить нас Маленький принц. Казка викликала у моїй душі цілий спалах почуттів, примусила замислитися над людськими вчинками і вадами. І хоч вона закінчується сумно, але залишає по собі не тільки сум, а й прагнення до прекрасного, світлого, чим наділяє людину дитинство. Цей зірковий світ важливо пронести через все життя. Говорячи словами автора, «треба старанно берегти світильники: порив вітру може погасити їх …».
В разговорной речи люди нередко употребляют число сто совсем в другом значении,обозначая большой промежуток времени.Например,встречаются два человека,которые давно не виделись:"Ой,как давно мы не встречались,наверное,лет сто!" Могут употребить в отрицательном контексте:" Век бы тебя не видеть!" А как известно,век-это сто лет.
Стихотворение Брюсова относится к пейзажной лирике – это ряд картин поздней осени, когда все в городе внезапно оказывается покрыто первым снегом. Картинность, изобразительность стиха проявляется в крайне малом количестве глаголов (всего один – "горят"), множестве слов со значением цвета и света – " огни, блестки, черно-голые, озарены, лазурь, белый", а также слова, подразумевающие цветовые ассоциации – "жемчуга" и "серебро". Преобладают назывные конструкции ("Серебро, огни и блестки, - Целый мир из серебра! ; Экипажи, пешеходы, На лазури белый дым. ") и именные сказуемые, передающие не действия, а состояния: "Это – область чьей-то грезы, Это – призраки и сны! Все предметы старой прозы Волшебством озарены ; Жизнь людей и жизнь природы Полны новым и святым". Автор рисует преображенный мир, еще вчера неприглядный, прозаичный, обычный, а сегодня, благодаря первому снегу, ставший сказочным, волшебным произведением искусства. Мир утрачивает телесность, становясь призрачным и приближаясь к миру иному – "новому и святому". Стихотворение, написанное четырехстопным хореем, все же не производит впечатления энергичного, напряженного ритма, которое обычно связано с этим размером. Стихотворение звучит скорее торжественно, празднично. Это – результат многочисленных пропусков ударений (пиррихиев) : в 16 строках стихотворения лишь 4 имеют все полагающиеся ударения, в 3 строках – по 2 ударения, а в 9 – по 3 ударения. При этом 1 и 3 строки первой строфы не имеют ударения на первой стопе, что замедляет темп речи, делает ее более торжественной. Стоит заметить также, что полноударные строки сконцентрированы во второй и четвертой строфах, которые говорят о призрачности, сноподобии окружающего мира, тогда как более "изобразительные", более "телесные" первая и третья строфы содержат только одну полноударную строку – "Жизнь людей и жизнь природы". Таким образом, поэт буквально рисует обновленный и преображенный первым снегом город, рисует медленно и торжественно, давая читателю время представить себе изображдаемую картину – и тут же энергично сообщает о впечатлении, которые вызывает эта картина, сообщает собственную оценку образов. Тема преображенного мира обычна для поэта-символиста, который видит в реальности лишь отражение лучшего и высшего мира; первый снег становится символом одухотворения мира и одновременно его развоплощения.
Выносливость- если говорится про физическое тело, то человек сильный, не боится ран и невзгоды Доброта- человек добрый, и ему важнее другие чем он сам Нетерпимость- человек не терпит плохого отношения к нему Сила воли- человеку легко удержатся перед соблазном Стойкость- похоже на выносливость, человека сложно сбить с пути, он он идёт к своей цели Трусость- человек боится почти всего Чуткость- человек не вставит слово по среди разговора, он чувствует когда нужно говорить, а когда нет Эгоизм- полная противоположность доброты, ему важнее он сам, чем другие
Нарисуй кошачий хвост 4 лапы леопарда голова медведя уши зайца скажи что у него хороший слух бегает как леопард мощные клыки и что он увидит в то он и превращается
