Тому що передається дух народу через віки, можна дізнатися про традиції предків та зберігати народність, аби не зникла мова та культура.
<span>О. Довженко започаткував новий жанр в українській літературі – кіноповість</span>
<span>У лінивого що у дворі, те й на столі.
</span><span>Ліньки без хліба обідають.
</span><span>Під лежачий камінь вода не тече.
</span>Ласа кішка до риби, та в воду лізти не хоче.
Маленька праця краща за велике безділля.
Праця чоловіка годує, а лінь марнує.
У лінивого піч до спини пристала.
Хочеш їсти калачі, не сиди на печі.
<span><span>В повести</span><span>«</span><span>Химера</span><span>лесного озера</span><span>» автор</span><span>изобразил</span><span>искателей приключений</span><span>,</span><span>романтиков</span><span>Митька</span><span>и Сергея</span><span>.</span><span>Ребята</span><span>летом</span><span>собрались в</span><span>Митиной</span><span>бабушке</span><span>,</span><span>чтобы</span><span>ловить</span><span>насекомых</span><span>коллекции</span><span>,</span><span>удить</span><span>рыбу</span><span>,</span><span>купаться и</span><span>ходить в лес</span><span>.</span><span>Но</span><span>произошло событие</span><span>,</span><span>которое изменило</span><span>все планы</span><span>этих</span><span>любознательных</span><span>мальчишек.</span><span>Они</span><span>начали</span><span>готовиться</span><span>к встрече</span><span>с чудовищем</span><span>,</span><span>живущий в</span><span>озере.</span><span>Ребята</span><span>смелые</span><span>,</span><span>отважные</span><span>,</span><span>не каждый</span><span>бы остался</span><span>на ночь</span><span>у озера</span><span>.</span><span>Правда</span><span>,</span><span>им тоже</span><span>было страшно</span><span>,</span><span>и они не</span><span>стесняются</span><span>в этом</span><span>признаться</span><span>:</span><span>«</span><span>Лезть</span><span>хотел</span><span>,</span><span>но</span><span>боялся</span><span>-</span><span>страх друг</span><span>»</span><span>,</span><span>«И я</span><span>боялся.</span><span>И</span><span>дрожал</span><span>»</span><span>.</span>
<span>Митька</span><span>и</span><span>Сергей</span><span>целый месяц</span><span>чувствовали</span><span>себя</span><span>исследователями</span><span>,</span><span>следопытами</span><span>,</span><span>искателями</span><span>.</span><span>Они</span><span>бегали</span><span>в библиотеку</span><span>,</span><span>прочитали много</span><span>интересного о</span><span>стегозавров</span><span>и</span><span>археоптериксов</span><span>.</span><span>Бабушка</span><span>не могла</span><span>нахвалиться</span><span>мальчиками</span><span>:</span><span>«Тихие</span><span>,</span><span>смирные</span><span>,</span><span>послушные</span><span>,</span><span>усидчивы</span><span>.</span><span>А книги</span><span>как любят</span><span>!</span><span>Это</span><span>же счастье</span><span>-</span><span>таких детишек</span><span>иметь</span><span>»</span><span>.</span>
<span>Ребята</span><span>дружелюбные</span><span>, они не</span><span>обиделись</span><span>на Василия</span><span>,</span><span>который хотел</span><span>их</span><span>обмануть и</span><span>напугать</span><span>.</span><span>Напротив</span><span>,</span><span>поблагодарили его</span><span>за то</span><span>,</span><span>что</span><span>устроил</span><span>им такие</span><span>интересные</span><span>каникулы:</span><span>«</span><span>Мы</span><span>открыли</span><span>для себя такой</span><span>мир</span><span>,</span><span>который</span><span>тебе</span><span>, Вася</span><span>,</span><span>и не</span><span>снился</span><span>»</span><span>.</span></span>
Питання про долю персонажа роману «Місто» Степана Радченка досить неоднозначне. Автор показує нам шлях поступового кар'єрного зростання героя, який супроводжується неминучою духовною еволюцією. Радченком володіє непереможне прагнення до нового, іншого, вищого, втіленням чого в його свідомості стає місто. Герой приїжджає до міста з метою вступити в технічний інститут, а після його закінчення повернутися до села. Але вже з початку він переосмислює своє ставлення до села, яке стає для Радченка уособленням всього темного, ницого, затурканого, і намагається якомога швидше від нього відмовитись. Символічним актом на позначення цього стає спалення старого одягу, Новою метою Радченка стає завоювання міста, яке асоціюється у нього з жінкою. Починається шлях від однією перемоги до іншої. З підвищенням у соціальному статусу» герой змінює жінок, що стають знаками його зростання; від темної селянки Надійки до блискучо впевненої в собі балерини Рити. Автор не змальовує традиційного для української літератури позитивного героя, у моральному плані вчинки Радченка доволі провокаційні. Адже він лишає на своєму шляху покинутих жінок і зраджених друзів, а його поведінка іноді набуває тваринно-примітивних рис, як у епізоді з Надійкою. Ключем до розуміння проблеми стає епіграф твору: «Як можна бути вільним, Евкрі-те, коли маєш тіло?» Одвічна боротьба тілесного й духовного, ницого й високого знаходить своє вираження в образі головного героя роману.<span>Засобом для легкого здобуття популярності Радченко обирає письменство. Залишивши інститут, у якому він учився з притаманною йому старанністю, герой намагається реалізуватися в літературній сфері і починає писати доволі успішні оповідання. Отже, на поверхні — шлях перемог, сходження нагору, у якому Радченко лишає позаду все, що для нього вже відіграло свою роль: і помешкання, і переконання, і жінок. Така відкритість до змін дала можливість Мусіньці, одній із коханок Радченка, сказати: «У тебе душа — грифельна дошка, досить пальцем провести, щоб стерти написане». Але не можна говорити про Радченка як про переможця, адже єдиним переможцем у романі є місто, що підкорює та змінює людину, яка опинилась у сфері його тяжіння. Місто для героя поступово переходить із категорії «чуже» у категорію «своє», тому проблема завоювання просто зникає. Радченко змінився, і духовний злам був підготований усім шляхом нагору. Зосереджений на собі, егоїстичний, цілеспрямований герой починає розуміти, що всі люди різні. Це відкриття виявилося для нього настільки несподіваним, що він усвідомлює неможливість творити. Його твори видаються йому мертвими, бо «людина зниюшвід тиском речей та ідей, від неї створених і для неї призначених». Його творчість — це шлях «від хлоп'ячої витівки до душевної виразки». Розчарування в місті, яке видається Рад-ченку «помилкою історії», пробуджує в його душі прагнення повернутися до першовитоків, до природності, уособленням яких є для нього Надійка. Проте зробити це виявляється неможливим і через об'єктивні (Надійка вже одружена й вагітна), і через суб'єктивні причини. Готовність відмовитися від минулого призвела до втрати власного коріння. Відчуття духовної порожнечі опановує Радченка. Ця проблема людини «без грунту», яка усвідомила втрату самоідентичності та духовної основи, є одною з наскрізних утворі. Герой, змінюючись, залишається на самоті, на яку приречена кожна людина, що бачить далі інших, Проте жертвою міста Радченко теж не стає, бо нагородою йому служить духовне звільнення та вивищення. Можна говорити про народження в колишньому обмеженому юнаку людини та письменника, і тому оптимістично звучать останні рядки твору: «І тоді, в тиші лампи над столом він писав свою повість про людей».</span>
