Щастя, як горох із мішка; Пари з рота не випустить; Буцім з його чортяка лика дере; Батько ноги простяг; Останеться він на світі, мов сліпий без поводатаря
Добро обов’язково повертається тому, хто її робить і має багато переваг:
– Добро забезпечує відкритість – по відношенню до людей, подій і життя в цілому.
– Добро дає пильність – для того, щоб помічати найкраще і відмітати найгірше.
це перетворення світу на краще.
– це участь допомогти оточуючим людям.
– це ставлення краще самому і допомагати стати краще оточуючим людям.
– Доброта дає впевненість – у собі і в завтрашньому дні.
ОДНОГО ЧУДОВОГО РАНКУ ДИВЛЮСЯ А КОЛО МЕНЕ ЯКЕСЬ МАЛЕНЬКЕ СТВОРІННЯ ЦЕ БУЛА ХУХА МОХОВИНКА.Я ЗАПИТАВ ХТО ТИ І ВОНА ВІДПОВІДАЄ ЯХУХА Я ЖИВУ У ТОМУ ВЕЛИКОМУ ДУБІ ЯКИЙ РОСТЕ БІЛЯ ТОГО БУДИНКУ .МИ З ХУХОЮ ГРАЛИСЯ КОЖЕН ДЕНЬ .А НА ВЕЧІР ВОНА ІШЛА ДО СВОГО БУДИНКУ .ТАК ПРОВОДИВ Я ЗНЕЮ ЧАС
Риба — в озері. А от коник-стрибунець зимує в мурашнику. Не вірите? Пізньої осені старі мурахи вкладають малих мурашат у ліжка, примовляючи:
— Пора спати! Спати! Цілісіньку зиму!
Але мурашата пустують, граються, вередують.
Тоді старі мурахи кличуть коника-стрибунця:
— Заграй нашим діткам колискову!
Коник бере скрипочку і грає малим мурашатам тиху лагідну мелодію. І малі мурашата одразу засинають. За ними поринають у сон і мурахи. Останнім, випустивши із зелених лапок скрипочку, засинає сам коник.
Він теж спатиме цілу зиму. Та навесні прокинеться першим, вибіжить із мурашника назустріч сонечку і заграє веселу закличну мелодію.
Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це — травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.Люблю річку Дністер з її мальовничими берегами, увінчаними вербами. З її оптимістами-рибалками, які можуть просидіти майже весь день за ловлею окунів. Люблю суницю на лісовій галявинці, коли не звертаєш увагу на укуси комах і радієш кожній ягідці, люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання лелек.Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.Я пишаюся тим, що живу в країні з такою багатою історією. Україна пройшла тисячолітній шлях – від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати загарбників та захищати рідні оселі від чужинців.Вірю що зникнуть ненависть, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Запанує щастя і добробут під блакитним безхмарним небом. Серед безкрайнього золотого поля Українці забудуть про нестатки, безробіття, платне навчання.<span>Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з’їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Новозеландію. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, де-небудь я б затрималася, а десь — ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я би повернулася додому, до своєї України. Тут усе моє життя. Іншої батьківщини мені не треба</span>