<span><span>Депресія. Вона викликана великою душевною втомою ліричного героя, який перебуває в конфлікті з самим собою. Михайло Коцюбинський показує людину, захоплену виром історичних подій, поставлену у ситуацію морального і громадянського вибору. Психічний злам, що під впливом цих подій відбувається в душі героя, змінює його ціннісні орієнтації, руйнує внутрішню рівновагу, призводить до роздвоєння особистості, стає основою психологічної драми. Ліричний герой новели — надломлений інтелектуал-митець, який втомився від незліченних «треба» і безконечних «мусиш», від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабет «сього многоголового звіра», їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації.</span><span>Спокійно-споглядальний стан. Цей стан з’являється під впливом гармонії, якої сповнене життя природи (головного героя). А природа в новелі — щось більше, ніж просто тло. Вона одухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік «дійових осіб», серед яких є і «Ниви в червні», і «Сонце», і «Зозуля», і «Жайворонки». Перебуваючи серед розкішної природи, герой поступово звільняється від песимізму. Він гладить руками «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі», милується волошками, вдихає пахощі «білої піни гречок», і п’є «теплий зцілющий напій сонця», слухає пісню жайворонка. Це додає йому сил, відчуття якнайтіснішого зв’язку із землею. Так починається його одужання.</span><span>Обурення, гнів, нетерпіння. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси, викликані контрастом між прекрасною природою і потворною реальністю людського життя. Одним із таких є зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Ліричний герой прощається з нивами і йде «між люди», в місто, служити своєю творчістю народові: «Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає». Таким чином, у новелі зображено еволюцію внутрішнього стану митця, зміну його настроїв у ставленні до людей — від цілковитої байдужості, роздратування, навіть ненависті — до співчуття, готовності активно діяти на благо суспільства. Отже, головною думкою твору є усвідомлення того, що інтелігент, митець не може бути самотнім, він повинен служити своєю творчістю народові, частиною якого він є.</span></span>
Первый детский журнал Детское чтение для сердца и разума вышел в 1785 году, редактором был Н.И.Новиков. Так же ранее были журнал такие как например:"Подснежник" (1858-1862 гг. ХХ в.),(1911-1914 гг. ХХ в.) "Ученик",журналы для девочек "Звездочка" (1842-1863 гг. ХХ в.) и "Лучи." Сейчас же появилось много новых журналов как для детей,так и для взрослых. Вот к примеру несколько из них :"Мурзилка"," Непоседа ","Филиппок"," Тимошка" ну и "Ералаш".
В литературу вошёл серией путевых очерков «От Урала до Москвы» (1881—1882), опубликованных в московской газете «Русские ведомости». Затем в журнале «Дело» вышли его очерки «В камнях», рассказы («На рубеже Азии», «В худых душах» и другие). Многие были подписаны псевдонимом «Д. Сибиряк».
Первым крупным произведением писателя был роман «Приваловские миллионы» (1883), который на протяжении года печатался в журнале «Дело» и имел большой успех. В 1884 году в журнале «Отечественные записки» появился роман «Горное гнездо», закрепивший за Маминым-Сибиряком репутацию выдающегося писателя-реалиста.
Продолжительные выезды в столицу (1881—1882, 1885—1886) упрочили литературные связи Мамина-Сибряка. Он познакомился с В. Г. Короленко, Н. Н. Златовратским, В. А. Гольцевым и другими писателями. В эти годы писал и печатал много небольших рассказов и очерков.
Последние крупные произведения писателя — романы «Черты из жизни Пепко» (1894), «Падающие звезды» (1899) и рассказ «Мумма» (1907).
<span>В своих романах и рассказах писатель изображал жизнь Урала и Сибири в пореформенные годы, капитализацию России и связанную с этим процессом ломку общественного сознания, норм права и морали. </span>Дми́трий Нарки́сович Ма́мин-Сибиря́к<span> (настоящая фамилия </span>Мамин; годы жизни 1852—1912) — русский прозаик и драматург.<span>Родился </span>25 октября<span> (</span>6 ноября) 1852 года<span> на </span>Висимо-Шайтанском заводе<span> в семье заводского священника Наркиса Матвеевича Мамина (1827—1878). Получил домашнее образование, затем учился в Висимской школе для детей рабочих, позднее в </span>Екатеринбургском духовном училище<span> (1866—1868) и в </span>Пермской духовной семинарии<span> (до </span>1872 года<span>, полный курс не окончил).
</span><span><span>В честь писателя названо несколько улиц, в том числе одна из них находится в Екатеринбурге.</span><span>К 150-летию со дня рождения писателя, в 2002 году Союз писателей России и Ассоциация писателей Урала учредили Премию имени Д. Н. Мамина-Сибиряка, ежегодно вручаемую авторам, чьи работы так или иначе связанные с Уралом. Первое вручение премии прошло в ноябре 2002 года на родине писателя, в посёлке Висим (Свердловская область).</span><span>В Екатеринбурге на улице Пушкина есть дом-музей Д. Н. Мамина-Сибиряка, открывшийся в 1946 году.</span><span>В п. Висим Свердловской области (в окрестностях Нижнего Тагила), на исторической родине писателя, на улице Д. Н. Мамина-Сибиряка находится другой дом-музей Д. Н. Мамина-Сибиряка[4].</span></span>
Человек и мир – это два неразрывных понятия. Человек существует благодаря миру, а мир есть благодаря человеку. Мир настолько огромный, что его трудно понять и трудно себе представить. Человеческая душа, а также возможности такие же безграничные. Когда человек открывает для себя мир он становиться мудрее и умнее. Мир учит человека жизни, заставляет его выживать и совершенствоваться.