Мирослава
розумна,смылива
мандруэ, допомагаэ, рятуэ
Мирослава дуже любить батька
дывчина
Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.
Хвороба - це втрата душевного спокою і гармонії.Душевна гармонія - це цілісність почуттів. Підсвідомість завжди намагається з безлічі почуттів і емоційних станів вибрати якесь одне і максимально його посилити. Коли це почуття приємне, людина відчуває себе чудово.
Підсвідомість має бути вірним охоронцем, який завжди готовий прийти на виручку. Як тільки ви помилилися, підсвідомість тут же говорить: «А що якщо спробувати так чи сяк?» А настрій як було чудовим, так і залишилося. Чого переживати? Ваше підсвідомість - це ваш могутній друг, воно повністю на вашому боці. Разом ви непереможні.
Кіноповість «Україна в огні» Олександра Довженка в усій літературі про Другу світову війну обґрунтовано можна вважати одним із найкращих. Які ж проблеми ставив Довженко у своїй кіноповісті? Що він хотів донести до читача. «Україна в огні» проблематика:
проблема національної самосвідомості людини й народу;
показ трагедійності тогочасних подій; життя простої людини на війні і в тилу;
проблема цінності загальнолюдських ідеалів; жінка на війні (Олеся Запорожець, Христя Хуторна, Мотря Левчиха).
Проблема національної самосвідомості людини і народу. Вона хвилювала письменника давно і особливо виразно постала в його творчості воєнного періоду. Ця проблема органічно вплелася в гуманістичну концепцію твору. На історичне безпам’ятство народу, на відсутність у нього поняття про «вічні істини» покладає немалі надії зухвалий завойовник, фашист фон Краузе. Та й сам письменник у тексті від автора називає однією з причин трагічного початку війни те, що радянським воїнам «…ніхто не став… у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії. Не помогли й близькі, рідні герої революції, бо не шанували їх пам’ять». (Прозорий натяк на довоєнні репресії.) Довженко протягом усього твору виявляє увагу до проблеми національної свідомості, використовуючи в основному прийоми вкрай загостреної полемічності. Полемізують Христина Хуторна і партизанський прокурор Лимарчук, фон Краузе і автор, Лаврін Запорожець і Заброда, причому всі опоненти знаходяться на полярних ідейних і моральних позиціях.
Показ трагедійності тогочасних подій «Україна в огні» — кіноповість-трагедія. І вже своїм трагедійним звучанням твір суперечив офіційній думці щодо реалій війни, а тому й викликав різко негативну оцінку Сталіна та його оточення.
Проблема цінності загальнолюдських ідеалів Життя простої людини на війні і в тилу, проблема цінності загальнолюдських ідеалів, які Довженко обстоює через зображення конкретних характерів. Приступаючи до написання повісті, О. Довженко поставив за мету створити «сценарій про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас «широкими масами», що понесли найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні орденів». Він говорив, що «можна вимагати абсолютної твердості від дуже багатьох, але, очевидно, не можна вимагати абсолютної твердості від усіх поголовно». І справді, хоч партизанський рух під час війни набуває надзвичайного розмаху, усе ж більшість населення окупованих територій не брала участі в активному опорі ворогам, що, зрештою, є цілком природним явищем. Досить важко було в умовах окупації залишитися просто людиною.
Жінки на війні Як же реалізував письменник свої гуманістичні ідеї? Передусім, через показ трагічної долі дівчини-полонянки, жінки в окупації. Героїні кіноповісті Олеся Запорожець і Христя Хуторна не стали на шлях активної боротьби, але в тій страшній круговерті насильства й аморальності, яка випала на їхню долю, зберігають ще не втрачені остаточно природні людські почуття. Жорстока сила обставин виявилася сильнішою за їхні бажання й можливості, понівечила душі, то чи варто судити їх ще й не завжди праведним і об’єктивним судом? Устами Лавріна Запорожця Довженко закликав якщо й судити людей, то «по закону народного лиха». Звернемо увагу на такий промовистий факт: Довженко побудував сюжет «України в огні» майже цілком на «окупаційному» матеріалі, але практично не показав боротьби народних месників, за винятком кількох епізодів. І це в той час, коли в літературі з’являлися численні твори про війну, у яких життя народу в тилу ворога показане як суцільна активна боротьба з фашистами. Вірний правді життя і власним гуманістичним ідеалам, письменник чи не єдиний в усій тогочасній радянській літературі порушив проблему простої людини на війні і в тилу саме з цих позицій. На тлі смертельного двобою з фашизмом Довженко знайшов у собі мужність принципово обстоювати ідею гуманізації радянського суспільства в його становленні до особистості, заперечити антигуманні ідейно-моральні настанови сталінізму.