Весело - (о - закінчення) , (весел - основна частина) , ( весел - корінь)
Степ - ( закінчення нульове) , ( степ - основна частина) , ( степ - корінь)
Крила - ( а - закінчення) , ( крил - основна частина) , ( крил - корінь)
Переліт -( закінчення нульове) , ( переліт - основна частина) , ( переліт- корінь)
Вище -( е - закінчення) ( вищ - основна частина) , ( вищ - корінь)
В - приг твердий, е голосний, ч приг м'який, і голосний, р приг твердий. 5 букв, 5 звуків, 2 склади
Ми почули голос і повернулись назад з лісу.
Попереду в нас літні канікули.
Ліворуч від нас плив другий човен.
Вчитель сказав праворуч і ми повернули в ліс.
У цьому світі для кожної людини важливо бути почутою іншою людиною, відчувати, що ти не сам у житті, що в тебе є підтримка. Тому найстрашніше, коли люди, що знаходяться поряд, не йдуть назустріч один одному, не помічають чужих проблем і тривог. Проблему егоїстичного ставлення до оточуючих порушує в «Казці про яян» Емма Андієвська — надзвичайно неординарна поетеса й письменниця нашого часу.
<span>Цей твір нескладний за сюжетом, лаконічно викладений, але надзвичайно глибокий за змістом, спонукає до філософських роздумів. Саме тому «Казку про яян» можна назвати притчею-казкою. Пастушок, перестрибуючи по скелях за козою, падає в провалля, а коли отямлюється, опиняється в загадковому місті, вулиці якого складаються з недобудованих веж. На запитання пастушка жителі міста не відповідають, вони зайняті тільки собою. Кожний будує сам свою вежу. У цьому контексті згадується й відома біблійна Вавилонська вежа, яку пихаті будівники хотіли звести вище неба. Бог розгнівався і змішав мови людей, які перестали розуміти один одного й розійшлися по всьому світу, кинувши будівництво. Так само й жителі казкового міста ніби покарані за свій егоїзм. Вони знають тільки своє «я» і чують лише себе. Тільки себе кожний яянин вважає найрозумнішим. </span>
<span>Єдиний житель міста, що має найнижчу вежу, чує пастушка. Це дідок, який знесилився, втратив внутрішні підпори, що тримають кожного яянина. Старий розповідає, що харчуються яяни виключно власним «я», і вихід з міста може знайти лише людина, що зможе сказати одній із брам «ти». Очевидно, невипадково авторка обирає число сім для позначення кількості брам міста, адже відомо, що сім — це знакове число, яке неодноразово зустрічається в Біблії. </span>
<span>Жодний яянин не може вимовити просте слово «ти», оскільки в їхніх устах воно неодмінно обертається на «я». І виходить, що жителі міста приречені на безсмертне існування, яке нічим не примітне, адже парадоксальною видається ситуація, в якій сенс буття людини полягає в безкінечному будуванні вежі власної пихатості й егоїзму, вежі власного «я». Пастушок не хоче перетворюватися на яянина, він готовий не просто сам вибратися за межі міста, а й допомогти старому. Хоч дідок і відмовляється, проте пастушок бере його на плечі, бо хоче, щоб бодай перед смертю старий вдихнув свіжого повітря. Пастушок мислить категоріями «ти» і «ми», і це дає йому можливість не залишитися в страшному місті. Винагородою за це є самоцвіти, в які перетворюється дід, коли вони виходять на волю. Очевидно, це самоцвіти, що символізують скарби душі, духовну цінність, яку зберіг пастушок. </span>
<span>Емма Андієвська навмисно не подає жодного імені, бо образи казки-притчі узагальнені, це ніби носії філософських ідей. Зрозуміло, що будь-хто, забувшись і ставши самозакоханим егоїстом, може стати таким яянином — без імені, душі і, найголовніше, без повноцінного життя. Від кожного з нас залежить, чи зуміє «я» промовити «ти», чи відкриється брама до прекрасного світу гармонійних людських стосунків. </span>
<span>Із сюжету твору можна зробити однозначний висновок: людина ніколи не зможе вийти за межі однотипного монотонного буття, поки буде орієнтуватися лише на власні інтереси й чути лише себе. </span>
