<span>ЗАВЯЗАТИ ,БЛИЩИТЬ, ЗДАЄТЬСЯ - дієслова</span>
Якщо я правильно зрозуміла завдання, тоді:
Чарівний Дніпро, прекрасна Десна, великий Київ, чудовий Львів, сонячна Одеса, неймовірний Харків, довгий Дунай, неповторне(ний)(назва села)
Н.в. одна тисяча п'ятсот сімдесят шість
Р.в. однієї тисячі п ятиста сімдесяти/сімдесятьох шести/шістьох
Д.в. одній тисячі п ятистам сімдесяти/сімдесятьом шести/шістьом
З.в. як Н.в.
О.в. однією тисячею п ятистами сімдесятьма/сімдесятьома шістьма/шістьома
М.в. на одній тисячі п ятиста сімдесятьох/сімдесяти шістьох/шести
<span>Всі ми бачили дятла,на вигляд це дуже гарненький птах з довгим дзьобом.До здорового дерева дятел не підлетить,а от до хворого з задоволенням.Дятел за допомогою свого довгого дзоба виколупує з кори дерев комахи і з`їдає їх.Задяки цьому дерево не гине,а продовжує розквітати.Такий птах як дятел дуже корисний в природі томущо він ще допомагає і птахам,якщо взимку почути стукання дзьоба дятла потрібно птахам летіти туди там вони завжди знайдуть поживу для себе..</span>
<span>Ведмідь захотів добре діло зробити,
Медом духмяним мурах пригостити.
Та з габаритом якось не вгадав --
Через незграбність усіх затоптав.
</span>
Був собі Хлопчик дуже жвавий,
Моторний і цікавий:
До всього придивлявсь
І пильно прислухавсь;
Що між собою скажуть люде —
Почує, довго не забуде.
Наслухавсь він, що дуже довгий світ,
Куди не глянь — все світ, ні тину, ні воріт.
От, як діждали літа,
Придумав він побачить того світа
І на комору зліз; як глянув — аж зрадів.
«От,— думає,— якби я полетів
Далеко, аж у степ… І! Добре б нагулявся,
До вечора б додому не вертався;
Літав би я туди щодня…»
Де не взялась Свиня
І стала чухать об драбину
Багном обляпаную спину,
Та так же тре, аж снасть тріщить;
А Хлопчик на Свиню: — Чу-чу, чу-чу! — кричить…
Посунулась драбина і упала;
Свиня захрюкала і — драла;
А Хлопчик на ввесь двір заголосив,
Як крейда побілів,
Забув і довгий світ, забув і степ широкий,
Страшний йому зробився дах високий…
Хотів уже скакать,—
Була б тоді нахаба!
На щастя, вийшла з хати Баба
І кинулася рятувать.
— І як ти тут,— питає,— опинився? —
За Бабу Хлопчик ухопився.
— Я,— каже,— зліз, драбина тут була,
А чорная Свиня прийшла
І чухаться тут заходилась.
Драбина хить — і повалилась,
Зоставсь я угорі… перелякавсь…
— Ох, мій голубчику маленький!
Ще добре, що зоставсь!
От якби впав, і був би неживенький,
І горенько б тоді було…
Чого ж тебе туди знесло?
— Бабусю! — каже він.— Хотів я подивиться,
Чи дуже довгий світ.
— Гай-гай! Дивився б із воріт,
А лізти високо малому не годиться.
Ти, може, й світ хотів би облітать?
Тепер минулося, а вдруге не минеться;
Бач, в грудях сердечко, неначе пташка, б’ється.
І рученьки, і ніженьки тремтять.
Скажу я вам, не тільки що дитині,
Як мудрий дід мовляв мені колись,
Що вік живи, учися, стережись
<span>І пам’ятай, що є на світі Свині.</span>