Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Сьогодні, у столітті XXI, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію.
Ця проблема виникла не на сучасному етапі. Відтоді, як Україна опинилася під владою Польщі, Литви, Угорщини, Росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. Такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості.
Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність.
. Якщо ти ідеш у ліс із друзями, подавайте одне одному сигнали, щоб не загубитися: перегукуйтесь, плескайте у долоні.2. Намагайся запам'ятовувати свій шлях або роби для себе помітки.3. Тримайся подалі від диких тварин, особливо від їхніх дитинчат — поруч із ними обов'язково будуть дорослі тварини. Небезпечним може виявитися не лише вовк або дикий кабан, але й олень, лось, лисиця.4. Уважно дивись під ноги, обдивляйся впалі дерева та колоди перед тим як сісти відпочити — там можуть бути змії. Якщо тебе або товариша вкусить змія, зразу ж видави з ранки краплю крові з отрутою і висмоктуй кров із ранки впродовж півгодини, весь час спльовуючи (але це можна робити, коли у роті немає поранень). Потім щільно перев'яжи руку чи ногу вище за місце укусу, але так, щоб вона не заніміла. І негайно до лікарні 15. Якщо ти заблукав:— пригадай останню прикмету, на яку ти звернув увагу (повалене дерево, зламана гілка) і спробуй знайти до неї дорогу;— прислухайся — можливо, твої друзі або батьки зовсім поруч;— пам'ятай: мурашники завжди розташовуються з південного боку дерева, пенька або куща; а моху найбільше з північного боку. Але щоб скористатися цими прикметами, треба звернути увагу, у якому напрямі ти йшов із самого початку.<span>Якщо орієнтирів немає, залізьте на найвище дерево - погляд з висоти допомагає краще зорієнтуватися.
Пам'ятайте! Діти не будуть покарані за те, що заблукали. Були випадки, коли діти ховалися від шукачів через те, що боялися бути покараними.</span>Необхідно кричати на шуми, що лякають їх. Якщо це звірі, вони злякаються та підуть геть. Це також допоможе швидше знайти їх тим, хто буде їх шукати.<span>Чого не слід робити:</span>пити воду з річок та озер. Найбільш надійні джерела води - струмки. Поблизу місць, де ви побачите мертвих рибу чи тварин, взагалі не можна навіть мити руки;затримуватися біля поламаних дерев. Вони спираються одне на одне і можуть впасти, особливо під час вітру;ходити біля боліт. Болотною водою також не можна користуватися. Поблизу болота, як правило, водиться багато гадюк;контактувати із дикими тваринами. У людей і тварин ( олень, лисиця) близько 150 спільних хвороб. Тварини нападають на людину, якщо вони поранені, перелякані несподіванкою або захищають своє потомство. При явно агресивному поводженні тварин можна використовувати як засіб захисту вогонь або стукати палицею об дерево.залишати їжу у вашому наметі або поряд з місцем вашого відпочинку;ховатися під високими деревами та залишатися на галявині під час зливи з блискавкою, бо блискавка може вдарити у найвище місце.Небезпека від комах, кліщів, змій.<span>Загрозу для здоров’я дітей, особливо для тих, хто потерпає від алергії, становлять оси (шершень, звичайна оса) і бджоли, змії, кліщі. При їх укусах під шкіру вприскується отрута, від якої може виникнути місцева або загальна реакція.
Ступінь отруєння після укусів бджіл залежить від кількості одночасних укусів, місця ураження та індивідуальної реакції організму до бджолиної отрути. Найнебезпечнішими є укуси ротової порожнини.</span>Місцева реакція добре відома кожному, кого хоч раз ужалила бджола або оса: сильний біль, сверблячка і печіння, почервоніння і набряк.Що слід робити ( при укусах комах):видалити по можливості жало разом з отруйним мішечком, підчепивши нігтем, пінцетом, голкою;промити ранку етиловим чи нашатирним спиртом;прикласти до цього місця шматочок цукру, що сприяє витяганню отрути з ранки і перешкоджає розвитку набряку або льоду для зменшення болю;дати випити міцного і солодкого чаю.<span>Кліщі. Ці приставучі і кусючі носії кліщового енцефаліту найбільш активні у весняно-літній період. Для попередження цього захворювання при лісових прогулянках, зборів ягід, грибів, необхідно дотримуватись найпростіших запобіжних правил.</span><span>Що слід робити ( для захисту):</span>одяг повинен надійно закривати тіло.штани – заправлені у шкарпетки, на ногах – чоботи або щільно зав‘язані черевики.куртку наглухо закривають і заправляють у штани, обшлаги повинні щільно облягати кисті рук.комір і манжети можна змастити камфорною олією.вуха і волосся потрібно закрити косинкою або беретом.можна застосовувати засоби відлякування комах, так звані репеленти.Після повернення з лісу необхідно уважно оглянути одяг і тіло. Особливо уважно потрібно оглянути голову, шию, відкриті ділянки шкіри. Кліщі, які присмоктались, мають вигляд малопомітних чорних плямок, їх важко відрізнити від природних утворень на шкірі.<span>Що слід робити ( при укусах кліщів):</span>кліщів, що присмокталися, треба видалити( для того шкіру навколо кліща змащують ефіром, бензином, після цього паразит виходить самостійно);ранку потрібно змазати розчином йоду;вилучених кліщів спалити;якщо при видаленні кліща голівка його відірвалась і залишилась в товщі шкіри, потрібно звернутися в медичну установу для видалення голівки та введення гамма-глобіну і подальшого спостереження протягом трьох тижнів.
Гідність — це риса характеру, яку в людині знищити неможливо. Втративши гідність, людина перестає бути Людиною. Вона перетворюється на суспільну істоту, яка сліпо виконує команди господаря, яка не має особистої думки або боїться її висловити. Людина без гідності намагатиметься приховати свою індивідуальність, боятиметься вирізнятися із суцільної сірої маси таких же суспільних істот, як вона сама. З часом вона взагалі втратить свою особливість, несхожість, неповторність і перетвориться на звичайний гвинтик, яких у суспільному механізмі сотні тисяч, мільйони.
Проблеми гідності людини в незвичній, нетрадиційній формі зображує Володимир Дрозд у своєму оповіданні «Кінь Шептало». Незвичність полягає у тому, що проблеми людського характеру, особистості постають у свідомості коня, а не людини. Чому коня? Мені здається, що відповідь на це питання проста і закономірна. Я дуже люблю тварин, але чи знає хто тварину, яка б перевершила коня своєю грацією, шляхетністю, витонченістю? Оксамитово-бездонні очі цієї благородної істоти світяться розумом. Горда постава неначе вказує на божественне походження, бо лише Бог може створити таку досконалість.
Дивне ім’я головного героя — це також не випадковість, воно символічне. Кінь постійно веде бесіду зі своїм сумлінням, але цієї розмови ніхто не чує. Душа його не має спокою, бо терзають її суперечності. З одного боку, він не хоче бути таким, як усі, а лез іншого — протистояти сірій бездумній масі він один не може. «Супроти вітру довго не побіжиш, і розумніше до часу прикинутися, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки».
Шептало пам’ятав, що він походив зі шляхетного роду циркових артистів, життя яких було освітлене промінням слави. Білий красень тримався осторонь табуна, він навіть відмовлявся пити воду разом зі спітнілими гнідими, сірими, перистими, вороними. «Я інакший, ніж вони…» — нагадував він собі. Йому здавалося, що навіть конюх Степан ставився до нього по-особливому. Але іноді він бував дуже злий і міг ударити навіть Шептала. У такі хвилини «білому коневі бувало завжди по-справжньому гірко», бо його зневажали.
Одного дня, після удару батогом, Шептало, сам того не розуміючи, втікає на волю. Біля річки «Шептало шурхнув у глибінь і поплив». З води він вийшов абсолютно білий. Але кінь настільки звик вдавати із себе підкореного, що, опинившись на волі, розгубився і навіть перелякався омріяної свободи. Він не знав, що робити з тією волею, тому вирішив, що «краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким… Головне, щоб він, Шептало знав про свою білизну». Щоб знову стати таким, як усі, кінь викачався у грязюці і повернувся до стайні.
Кожна людина рано чи пізно постає перед вибором: залишатися самою собою чи стати такою, як усі, тобто втратити свою індивідуальність. Таке рішення прийняти складно. У таку хвилину варто пригадати білого красеня Шептала. Можливо, його досвід нам знадобиться.
