<span>Злі, мов шакали
</span><span>Немов води в рот набрав
</span><span>Наче бички в томаті
</span>Як (наче, ніби, мов, неначе) корова язиком злизала
Як (мов, ніби, наче, неначе) провалитися (піти, пропасти) крізь (під) землю
Як (мов, наче, неначе) у воду впасти (пірнути, канути)
Мов камінь у воду
Мов у ополонку пірнув
<span>Так важливо цінувати кожну мить! І просто бути! Просто жити і спостерігати за тим, що відбувається навколо, адже в житті, навколо нас постійно щось відбувається! Але найчастіше ми цього не помічаємо. Ми розучилися радітисонцю, що сходить, радіти квітці, яка розпустилася, дивитись на небо і спостерігати, як по небу пливуть хмаринки. Чи пригадуєте Ви, коли останній раз дивились на небо, нікуди не поспішаючи<span> і милувались хмарами, які схожі на пухнастого зайчика чи на солодку вату? </span>У повсякденній суєті людипоступово втрачають себе, своє справжнє «Я».
На що ми витрачаємо наш дорогоцінний час? Як проводимо дні? Чи бачимовсю ту красу, яка нас оточує?</span><span>Або для нас все навколо вже стало настільки звичним, що ми не помічаємо і не бачимо тих маленьких приємних дрібниць, які і роблять наше життя більш радісним і повноцінним? Обличчя людей все більше стали схожими напохмурі маски. Вони мало випромінюють радості, привітності і доброзичливості. Це ж так важливо бутипозитивними! Позитив заражає все і всіх навколо. Вміти радіти дрібницям - це самий простий і ефективний спосібзмінити світ, «заразити» своїм позитивом інших. Нещодавно повертаючись з роботи милувалась осіннім листям, яке наче дорогоцінний килим встеляло дорогу і вдивлялась в очі перехожих, які кудись поспішали. Серед них побачила жінку, яка відрізнялась від усіх інших. Вона світилась щастям, щастя було в очах, в усмішці, в одязі, в поставі. Стало радісно від того, що такі люди є. Такі, які світяться від щастя, такі, з якими приємно зустрітись поглядом і отримати порцію радості.</span>Пригадую одну жінку, з якою багато років тому мене звела доля. Жінку дуже маленького зросту, яка від народження мала дуже викривлений хребет, так, що це було помітно неозброєним оком. Коли вперше побачила її, то подумала, що мабуть, їй, ой- як не легко йти по житті з такою різко вираженою вадою. Але я помилялась, бо вона справлялась зі всім, що посилала їй доля. Навіть стала прекрасним, чуйним лікарем і фахівцем своєї справи. Мала чудову сімю. Пройшло вже років 15 напевно, від того часу, коли я її бачила в останнє, але вона для мене залишилась в памяті прикладом невичерпного оптимізму, сяючої усмішки та щирості.Вміння радіти життю, здібність любити, помічати красиве і тішитись дрібничкам – це те, що ми отримали від батьків при народженні, це те, що потрібно розвивати, якщо цього нема, або десь загубилось чи втратилось. Важливо захотіти і дозволити собі бути і радіти, спостерігаючи за життям!<span> </span>
