Після довгого зимового сну прокинулася чарівна природа. І я зрозуміла, що весна прийшла в мій рідний край. Повітря стало таке тепле. Небо одягнуло блакитне платтячко. А на ньому золота корона – сонце. І його блискучі промені оживили усе: землю, дерева, кущі. На деревах з’явилося зелене листячко. На землі буяє свіжа трава. У лісі прокинулися звірі від довгого відпочинку. Розтанув сніг, лід, на землі з’явилися перші підсніжники. В гаю було чути спів солов’їв та інших птахів . Все ожило та загомоніло з приходом весни. <span>Я гадаю, що весна дійсно якась чарівниця. Усе чарує та й чарує! Начарувала дуже гарну красу! Особливо квітки – підсніжники.</span>
З першого погляду острів без людяний,але коли я пішла в густі хащі то побачила місцеве населення.Якщо чесно я дуже злякалася,бо у майже у всіх книгах і фільми таке населення не дуже доброзичливе...Я вирішила швидко повернутися до берега.Коли я шла, то я просто завмирала від цієї краси острова.Високі пальми,білосніжний пісок,тепле сонечко,що зникає за безмежним чистим океаном...Краса...
Гарний- хоч з лиця воду пий, хоч ікону малюй, очей не відірвати безліч- хоч греблю гати сумний- мов у воду опущений, сохнути з печалі щезнути - як скрізьземлю провалився дивитися - обводити поглядом, їсти очима, не спускати очей злякатися - взятися страхом, душа завмерла, душа в п'яти пішла, пішов поза шкірою, кров застигла в жилах загордитися - задерти носа утекти- накивати п'ятами, дати драла, дати волю ногам сміятися- смішки справляти, рвати боки, продавати зуби перестаратися- передати куті меду, взяти через край, перегнути палку замовкнути- прикусити язика, набрати в рот води, заціпити язика, ні пари з вуст переляканий- страх пройняв, зазнати страху, душа завмерла, в душі похололо мало- кіт наплакав, капля в морі, мов заячий хвіст дрібний- макове зерня бути першим- грати першу скрипку, держати перед дуже далеко- на краю світу, у тридесятому царстві, скільки око сягає