<span>Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
</span>
Зима, на мій погляд , сама найкраща пора року . А ви бачили як вона починається ? Деревця вже давно скинули свої листя і погружаються до Глубокого сна . Яскраве сонце вже зовсім не согріває , бо виходить лише на пару часів . Потім випада довгоочікуваний сніг , він дуже густий і чистий , вистіляє дахи будинків , лягає на кущі и дерева .Над тобою кружляють дивовижні сніжинки . Діти з відкритими ротами дивляться на все це діяння , вони затамували подих , щоб не порушити цю красу. Ти нібито потрапляєш у казку , яку створили найкращі письменники усіх віків .
Я дуже люблю читати книжки, мама казала, коли я ще був у другому класі, що я — не дуже сучасна дитина, бо мене важко було відірвати від книжки, а не від «мультика». Ось саме із книжок я найперше довідався, що таке справжня дружба, у цьому мені допомагали твори Григора Тютюнника, Михайла Стельмаха, Марка Твена, Фенімора Купера, Михайла Зощенка, Антона Чехова. Але в книжках були описані «їхні», а не «мої» ситуації, багато чого я не міг для себе пояснити. Тому одного разу я підійшов до мами і сказав: «Мамо, навчіть мене дружити». Для мами це було несподіванкою, але вона стала розповідати про своїх друзів, які з'явилися у неї ще в шкільні роки. Із тієї розмови я втямив лише одне — це дуже незвичайне почуття, яке пов'язане з великою повагою до свого друга.
Кілька років тому у нас з'явився в класі новенький, виявилося, що його батьки переїхали жити в Україну з Грузії. І так сталося, що ми відразу подружилися, можливо", тому, що обидва стали відвідувати спортивну секцію з футболу, яка є в нашій школі.
Я вже на порозі дорослого життя, але та розмова з мамою запала мені в душу, і подумки я часто повертався до неї, коли у мене траплялися труднощі у стосунках з другом. Так, я вважаю, що мені пощастило, у мене є справжній друг, а не просто приятель чи однокласник. І знаєте, що нас найбільше зближує? Не спільні інтереси, захоплення певним видом спорту чи прихильність до творчості якогось актора. Наша дружба тримається на трьох китах: довіра, повага, прощення. Перш ніж я усвідомив це, довелося багато пережити й передумати. І мені здається, що саме книжки, які я прочитав ще в дитинстві, стали мені певною мірою добрими порадниками.
Я довіряю своєму другові настільки, що ніколи ніяких сумнівів його вчинки у мене не викликають. Якось він мені розповів про те, що означають грузинські народні танці, які виконують чоловіки. У рухах є така деталь: чоловіки притискають руки до грудей, потім розводять їх, ніби розкривають груди і простягають нам свої серця. Змінюється ритм — згинаються руки: серце закрите, а вам запропоновано братерство, вірність. Після цієї розмови я теж став придивлятися до наших українських народних танців і, дякуючи другові, помітив дуже багато спільного з грузинськими народними танцями.
<span>Я поважаю думку свого друга, навіть якщо вона мені не подобається або я маю свою, відмінну від його, завжди готовий вибачити свого друга за необдуманий вчинок і сам готовий просити в нього прощення, якщо вчинив негідно. Бо впевнений, що мій друг міркує так само, як і я. Ми різні, але поріднені дружбою. Прекрасні слова Григорія Сковороди підтверджують мою думку: «Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його над усе і вважає друзів... найліпшою прикрасою життя».</span>
Зараз настала епоха інформаційних технологій: комп'ютерів, ноутбуків, мобільних телефонів, Інтернету. Тому часто доводиться чути, що Інтернет та книжка стали ворогами. Мовляв, Інтернет витіснить надруковану книгу. А я думаю, що це абсурд.
Раніше те саме казали про телебачення. Але минули роки, а люди, в яких є вдома телевізор, все одно купують книжки, беруть їх у бібліотеці, читають. А не читають книг ті, хто й без телевізора та Інтернета нічого б не читав. Просто раніше ці люди розводили теревені на лавках, а тепер роблять це в Інтернеті та граються смартфонами.
Я вважаю, що Інтернет, навпаки, допомагає книзі. Зараз будь-який твір літератури можна знайти в електронних бібліотеках та почитати. Наприклад, твори для шкільної програми. Раніше для цього потрібно було йти в бібліотеку, в книжковий магазин або просити книгу у друзів. А тепер можна читати з монітора комп'ютера, роздрукувати твір на аркушах паперу або користуватися спеціальним пристроєм - «електронною книгою».Отже, книги стали доступніші завдяки Інтернету.
Ще я вважаю, що книга в електронному вигляді все одно не замінить «живу». Монітор навантажує очі, перед ним не посидиш без кінця. Інтернет-книга не може слугувати подарунком на день народження або інше свято. В ній немає гарних ілюстрацій, як в друкованій, до того ж друкована книжка сповнена якоїсь особливої чарівності. Її можна взяти до рук, погортати, вона пахне друкарнею.
Я бачу тільки один мінус для книг в тому, що поширився Інтернет. Я пам'ятаю, раніше ми обмінювалися книжками, а потім обговорювали, що кому сподобалося. А тепер попросиш книгу, а у відповідь: «Скачай в Інтернеті». Не всі розуміють, що читати «живу» книгу приємніше, а потім хочеться поділитися тим, що прочитав.
<span>
<span /></span>
