<span>1. Усі його люблять, усі його чекають, а хто на нього дивиться - кожен скривиться.
</span><span>2. Один баранець пасе тисячі овець.
</span><span>3. По соломі ходить, а не шелестить.
</span><span>4. Мене просять і чекають, а як покажуть - утікають.
</span>5. Сімсот соколят на одній <span>подушці </span>сплять.
Ос1нь-це неймов1рна пора року. В цю пору пташки в1дл1тають в тепл1 кра1. Опадаэ листя. 1деш н1бито п1д ногам сила-силенна золота! Мен1 подобаэться ця пора тому-що в мене тод1 день народження а саме в листопад1. Але ще э так1 пташки як1 зовс1м не бояться зими. Наприклад сн1гур. Ця пора так 1 радуэ глаз! А ще п1сля тривалих л1тн1х кан1кул, 1де ос1нь 1 даруэ там новый навчальний р1к. Моя улюбленна пора-це ос1нь
только 1 пиши и-у меня в украинсом нету 1
Спека- жаркий період влітку.
Негайно-терміново
неприваблива-негарна (зазвичай на вролу)
Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя
"Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя", - дорікав своїм сучасникам славетний Кобзар, Тарас Григорович Шевченко, у творі "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє". У цьому вірші поет дуже емоційно і натхненно доносив до людей край важливу думку: не варто сліпо копіювати чужий досвід, чужі думки та ідеї, а треба жити своїм розумом. Брати від інших те, що є корисним, але думати власною головою. Треба мати почуття національної гідності, бути патріотом.
Майже кожен українець пам'ятає повчальну цитату з цього вірша:
...Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь...
Але мало хто пам'ятає продовження цієї цитати, хоча воно є не менш повчальним:
...Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають...
"Матір" - це Україна, це рідна земля, що породила нас. Цими словами Кобзар нас попереджує, що людина, що забуває свою країну та свій народ, не буде щасливою.
Дружба. Біля нашого будинку росте горобина.Давно вона росте. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога.До неї часто прилітають птахи.Щось щебечуть , розказують їй щось... Сьогодні мені приснився сон. Стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що минулої осені, ти приберегла для нас ягідки і цілу зиму ми мали чим ласувати.-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках.-Та ,що там я,- відповіла горобина.-Якби не ви, весною гусінь поїла б мої листочки, цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я би й стояла сумна та одинока.- Та ми ж друзі! І тепер будемо завжди допомагати один -одному!- весело зачиркали пташеки і полетіли далі.<span> Прокинулась я, виглянула в вікно і знову побачила на горобині пташок.А вони і справді друзі!</span>