Твір-роздум на морально-етичну тему в публіцистичному стилі
Відколи існує людство — були конфлікти, були війни. Причини кожного випадку начебто називають різні, але легко переконатися в тому, що насправді причина одна й та ж — неповага до інших людей, бажання панувати й підкоряти собі, утверджуючи свою зверхність. Мені невідомий жодний факт конфлікту, який стався через якесь непорозуміння.
Бувають звичайні війни як прояв державної політики, коли з обох сторін гинуть люди. А скільки «війн» відбувається в житті кожної людини, породжених грубістю, зневагою, приниженням. Такі «війни» ми називаємо побутовими конфліктами. Добре, що в деяких школах дітей навчають розв’язувати конфлікти ненасильницьким способом, а шляхом розмов, бажанням порозумітися, одним словом, — шляхом переговорів. А як же бути тим, кого в школі цьому не навчають? Та ще інколи й самі вчителі бувають стороною конфлікту? На моє глибоке переконання, про вирішення конфліктів треба писати всюди: в Інтернеті, в молодіжних газетах чи журналах, розвішувати плакати, кидати в поштові скриньки листівки на зразок реклами. А всіх без винятку вчителів треба навчити конфліктології. Бо конфлікт, в основі якого — жорстокість і небажання розуміти інших, врешті може обидві сторони зробити такими ж жорстокими й несправедливими стосовно інших людей. Річ у тім, що часто скривджена людина жадає помсти, а це штовхає до нових і нових конфліктів. Такі виснажливі моральні «війни» просто спустошують людину й роблять її черствою та байдужою до довколишніх.
У конфліктах не буває переможців, програють обидві сторони, якою б не була причина конфлікту. Наприклад, на додаток до того, що було сказано вище, треба було б над входом до школи повірити плакат: «Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини». Може, після цього конфліктів би стало менше, зокрема в школах.
Збережи - » Твір-роздум на морально-етичну тему в публіцистичному стилі . З'явився готовий твір.
Я писала писанку, на ній були різнобарвні кольори
Мало хто з нас може сказати, що любить вітер. В думках одразу зринають картини холодної та вогкої днини. Вітер здуває з дерев останнє пожовкле листя, а дощ барабанить по стріхах та карнизах. Або навіть гірше, коли взимку люта хурделиця замітає дома и дороги. Небо стає сіро-білим і ледь-ледь проступають в такій хуртовини силуети будівель. У такі дні мрієш лише про домашній затишок. Прийшовши додому, ти загортаєшся в теплу ковдру и випиваєш чашку гарячого чаю. Приємне тепло загріває та заколисує. А холодна буря за вікном вже десь далеко та не бентежить.
Але вітер буває й іншим. У спекотний душний день немає нічого кращого за легкий повів вітру. Він приносить довгоочікувану прохолоду. А згадаймо свіжість солонуватого морського бризу. Одразу уявляєш сонячний день на пляжі та далекі крики чайок. Вітер колише морську воду, і вона б’ється об берег пінними хвилями. В степу вітер носить по землі перекотиполе и гне додолу високі трави. Він розповсюджує навкруги духмяний аромат степових рослин.
Вітер – мінливий. Буває теплим і холодним, свіжим та порошним. То він сильний і безжальний, то лагідний та добрий. Він все змінює, переносить з місця на місце. Вітер ніколи не зупиняється. Він великий мандрівник. Завжди подорожує далекими далями. Він знає всі дороги,але навіть вони йому не потрібні. Він міг би розкрити всі загадки та секрети, передати найдивніші аромати. Але вітер до нас байдужий, тому назавжди збереже свої таємниці.
<span>
<span /></span>
Велечезне дерево росло бiля моего вiкна
Вовк називн. відм.,
вовка родовий відм.