Я не знаю что писать.пиши сам пиши от души
Багато сучасних учених стверджують, що українська мова — одна з найкрасивіших мов світу. Але що таке красива мова і як можна об’єктивно визначити «мовну красу», коли у світі існує понад сім тисяч національних мов і кожна є рідною для певного народу, а відповідно, і найкрасивішою? У мовознавчій науці це визначається гармонійним поєднанням приголосних і голосних звуків у межах складів кожного слова, чергуванням і процесами спрощення, повноголоссям тощо. Враховуючи ці особливості (їх ще називають засобами милозвучності), учені справді мають підстави стверджувати, що українська мова поряд із італійською є однією з найкрасивіших мов світу. Однак чи погодяться з таким твердженням англійці, для яких взірцевою є мова Дж.Г. Байрона, або німці, які впевнені в тому, що лише мова Й.В. Гете заслуговує на звання найкрасивішої? А може, фіни, мова яких послуговується дуже малою кількістю голосних звуків, що суперечить законам милозвучності, визнають свою мову негарною? Кожна національна мова — унікальна, самобутня, для кожного народу вона найкраща і наимиліша, а тому слід по-іншому розуміти мовну красу.
Він один із тих поетів, які не боялися висловлювати свою думку, прославляти Україну, засуджувати її катів. Мабуть, через це його вважають Батьком України, через це його «Кобзар» є у кожній українській оселі, тому його творчість така близька кожному.
Якби мене запитали: «Коли саме творчість Тараса Шевченка з’явилась у моєму житті?», я б, мабуть, не змогла дати точної відповіді. Він був у моєму житті завжди. З раннього дитинства мої батьки, читали мені вірші Кобзаря. Пам’ятаю, як приїхавши, одного разу, до бабусі в село, я стала на стілець, і почала розповідати «Садок вишневий». Тоді я була переконана, що цей вірш написаний саме про наш садок. Той, у якому ми так любили збиратися сім’єю. Там, де тато, узявши мене на коліна, неодноразово розповідав про великого генія, про Шевченка.
Ішов час, я дорослішала, а разом з тим і дорослішали вірші, які я читала. Якоїсь миті мені стало жаль Катерину із однойменної повісті, я перейнялася долею жінки-матері, яку можна побачити у багатьох творах письменника. Я поновому відкрила для себе Україну. Величну, з багатою історією державу, у якій жили чудові люди, яких, чомусь так хотіли знищити. Кожен твір, який я читала, змушував замислитись, роздумувати, відчути. Я дотепер пам’ятаю ті відчуття, коли вперше прочитала «Розриту могилу» і «Великий льох». Мене немов охопили мурахи. Стало страшно, що все це відбувалося на нашій землі.
У моєї матусі теплі і ніжні руки.
У саду розцвіли білі, рожеві та червоні троянди.
Двінкі щебетання пташок чути під моїм вікном.
Зеленими лісами, жовтогарачими житами і прекрасними людьми красується наш рідний край.
Випав перший пухнастий білий сніг.
Я мрію стати видатною художницею.
Під моїм вікном росте старий могутній дуб.
Запашний хліб лежить на рушнику.
Яскраве і тепле сонечко заглядає у віконечко.
Нарешті прийшла довгожданна і чарівна весна.
Моя сестра завзята трудівниця.
На дитячому майданчику було чути веселі та дзвінкі голоси дітлахів.
Що ж таке дружба? Це досить нелегке і водночас таке важливе запитання, яке час від часу ставить собі майже кожна людина. Існує дружба, приміром, між народами різних країн світу, однак буває і така, що поєднує назавжди людей. Де б ти не був, ти завжди відчуєш надійне плече друга, відчуєш його підтримку, допомогу. Найстрашніше в людському житті — втратити друга, якого ти знав і якому ти довіряв. І якщо твій друг раптом опиниться в біді, ти, не роздумуючи ні хвилини, прийдеш йому на допомогу.
Дружба — це одне із найпрекрасніших почуттів, дарованих людині. Дружба — це вияв людського життя. Лише людина вміє товаришувати, співчувати та розраджувати. Питання полягає тільки в тому, чи вдається їй це робити по-справжньому, щиро, від усієї душі. Якщо так, то цю людину можна назвати справді щасливою. Кажуть, справжня дружба не знає кордонів, обмежень у відстані, у віці. Уміння радіти з успіху інших, підтримувати, розраджувати, допомагати, розуміти — ось що таке дружба по-справжньому. І ще я хочу сказати, що товариш і друг — це не одне й те саме. Товаришів може бути багато, а справжніх друзів — навряд чи.
Особисто про себе я хочу сказати, що в мене є кілька хороших та надійних друзів, і я дуже щаслива з цього приводу. Коли мені іноді буває сумно чи просто самотньо, я можу зателефонувати до будь-кого з них, і ми довго-довго розмовляємо, жартуємо або й сперечаємося стосовно тих чи інших питань... На душі одразу ж стає легше. Це справжнє багатство — мати таких друзів, які розуміють тебе, розділяють твої думки, інтереси та уподобання. Так чудово проводити свій вільний час разом із друзями. Можна зустрітися, прогулятися вулицями рідного міста. А можна просто поспілкуватися, поговорити про різноманітні новинки зі сфери кіно або музики. Щоправда, не завжди ми маємо змогу часто бачитися, але мені радісно і приємно відчувати підтримку друзів на відстані.