Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.Упродовж багатьох віків існування бджільництво пройшло кілька етапів розвитку, з яких дослідники виділяють три основні: дике (початкове, або земляне); бортне; вуликове.Початкове бджільництво було неорганізованим заняттям: в ущелинах скель, у лісових хащах наші далекі предки знаходили гнізда бджіл і найпростішими засобами добували так званий «дикий мед», цілком знищуючи бджолині сім'ї. Наступним був період, коли бджільництво розвивалося як лісовий промисел. Дикі бджоли роїлися природним способом у лісах, на висоті 4—6 м у дуплах дерев, які називалися бортями. Звідси походить й назва промислу — бортництво. Це заняття також залишалося хаотичним, досить примітивним, а спосіб медозбору — важким і навіть хижацьким: знайшовши гніздо і прорубавши до нього потрібний отвір, мед повністю вибирали, а бджіл винищували. Цей спосіб, порівняно з першим, вимагав більшого досвіду, складніших засобів праці. Найбільша недосконалість обидвох способів медозбору полягала у винищуванні бджіл, що негативно впливало на загальний стан бджільництва.У XIV ст. розпочався період так званого одомашнення бджільництва. Якщо раніше бджіл утримували у природних дуплах, то тепер — у штучно виготовлених дуплянках, чи колодах. їх майстрували із соснових кругляків, видовбуючи чи випалюючи спеціальну порожнину для бджіл і отвір для догляду за ними. Таку колоду — прообраз майбутнього вулика — прилаштовували, як і колись, високо на деревах. Так започатковувався наступний етап розвитку — вуликове бджільництво<span>. Удосконалювався спосіб збирання меду. Бджолині гнізда уже не руйнували, а зберігали, залишаючи на перезимівлю певну кількість меду.</span>
Кошенятко (твір-опис тварини)
Я дуже люблю домашніх тваринок. І ось нарешті батьки мені подарували на день народження кошенятко.
Воно було маленьке, пухнасте, чорного кольору з білою цяточкою на лобі. Цяточка мала форму зірочки, тому всі почали називати кошеня Зірочкою. Кругленька мордочка з чорним носиком, блискучими очицями і маленькими стоячими вушками була у мого кошеняти.
Яке воно було кумедне! Товстеньке, на коротких ніжках. Щоразу, коли воно мене бачило, підбігало, терлося об ноги, ніби запрошувало погратися з ним. Кошенятко мало веселу вдачу, а тому дуже швидко стало улюбленцем родини.
Найбільше Зірочка любила гратися з паперовим метеликом. Кошенятко весело підстрибувало, ставало на задні ніжки, крутило голівкою. Я дуже люблю свою Зірочку і задоволений тим, що вона у мене є.
Моя люба бабуся вже на пенсії, проте вона зовсім не виглядає старою. Бабуся носить коротку сучасну зачіску. Її власне волосся вже помітно сиве, тому бабуся фарбує його у колір “дикої вишні”. Він пасує до її великих та добрих каріх очей та темно-каштанових брів.
Очи — це найкрасивіше у зовнішності моєї бабуні. Вони великі, глибокі та добрі. Бабуся завжди дивиться лагідно та дещо занепокоєно, адже вона повсякчас турбується про нас, своїх рідних
Зимою [ - о - о -о] ( з и м о й у) 5 букв, 6 звуків, 3 склади
