- Привіт,Андрій!Як справи?
- Відчепись!
- Що трапилось?
- Тебе це не стосується!
- Та що?
- Яка різниця?Не чіпай мене взагалі!
Ось і пролунав дзвінок...я рушаю до дому.По дорозі додому я розмірковую свої плани ,а потім я згадую про уроки і трошки засмучуюсь.Але від уроків нікуди не дінешься!
Коли я вже годиночку відпочила ,я беруся за уроки.Я дуже не люблю коли на моему робочому столі безлад, тому одразу витягую все з портфеля і роблю порядок.Зазвичай ,я роблю уроки з музикою.Також під час уроків я люлю переписуватися с друзями в соц мережах,але не довго ,тому що мене це відволікає.Почина. з важких уроків та закінчую с легких.
Коли я все закінчила ,я пишаюся собою,бо я велика молодець!Ну ,а тепер можна йти гуляти!
Надеюсь что так))))))))))))))))))))
Українська творчість займає дуже вагаме місце в житті сучасної молоді.Бульшості одразу спаже на думку питання :"Чого?".Наприклад тому,що кожна сучасна пісня,картина,вірші беруть початок у етнографії рідного краю та мають дуже глибокі корені.Детальніше про пісні.Пісня-це душа народу, її печаль і радість,сльози і щастя.Якщо не було б української народної пісні - не було б і народу.А пригадайте які малював картини Шевченко,як вони були пройняті смутком і печаллю,а вірші це ж перлина української творчості!Давайте все ж таки зізнаемося,що ми все частіше тягнемося до народно,до етнічного,до болі знайомого життя,яке називаеться народна творчість!
Ці дуби, що небо підпирають, певне, ще Батия пам*ятають.
Надворі було так тихо, що навіть шелест листя здавався великим шумом.
Хоч земля вся укрита снігами,моє серце в цвіту.
Досить складно людині, коли вона не має ніякої точки опори.
Залишалася одна особа, яка не припиняла мене підтримувати.
Варто пам*ятати, що традиції прикрашають життя.
Хоч як мене не просіть, я не можу писати вірші.
Так вийшло, бо створене власними руками дороге.
Мабуть, почну писати, як велить чисте сумління.