Не грубить взрослым
ребёнок должен слушаться родителей
уважать друг друга
если один из членов семьи заболеет, остальные будут заботиться о нём
Ответ:
План:
1. Что интересовало великого учёного М.Ломоносова.
2. Советы грамотных людей.
3.Желание отца.
4.За парту в 19лет.
5.Сам нашёл ответы на свои вопросы.
Основная мысль: надо быть верным своей мечте, быть любознательным, постигать науку,стремиться к знанию, тогда исполнятся все мечты.
Объяснение:
Жизненные идеалы Хлестакова
Иван Александрович Хлестаков - герой знаменитой комедии Николая Васильевича Гоголя "Ревизор". Самим автором он описан как "молодой человек лет 23-х, тоненький, худенький; несколько приглуповат и, как говорят, без царя в голове, - один из тех людей, которых в канцеляриях называют пустейшими. Говорит и действует без всякого соображения." Таким образом Хлестаков - не особенно умный легкомысленный человек, которого в провинциальном городе совершенно случайно приняли за могущественного чиновника с большими полномочиями. Хлестаков же пользуется случаем и отлично проводит время за чужой счет.
Тем не менее, в своих замечаниях для актеров Гоголь замечал, что Хлестаков - незлой человек. Он вполне искренен. Ему предлагают, он - берет. Хлестаков - не отрицательный герой, но и не положительный. Хотя, по большому счету, в "Ревизоре" нет ни одного положительного героя. В этом Гоголь оказался настоящим новатором.
Иван Александрович Хлестаков - столичный житель, он принадлежит к дворянскому сословию, но небогат. Тем не менее, одет Хлестаков по моде, он - щеголь, любит красивую одежду и вообще все роскошное и шикарное. Хлестаков любит азартные игры - в начале комедии он остался без копейки оттого, что проигрался в карты. Хлестаков - врун, болтун и хвастун, причем до такой степени, что само имя персонажа стало нарицательным. Жизненных идеалов как таковых у Хлестакова нет: он плывет по течению, стараясь устроиться как можно лучше, причем о будущем не думает. Он "ловит момент", то есть живет сегодняшним днем.
По-перше, Батьківщина — це насамперед духовний материк, тобто не лише країна, у якій ти народився, а й усі духовні надбання роду й народу: мова, пісні, традиції, звичаї, які відповідають твоїм ментальним особливостям. Яскравим прикладом усвідомлення цього є моя сім’я, де панує пошана до традицій, моральність, прагнення знати народні звичаї й дотримуватися їх: усі ми розмовляємо українською й любимо співати народні пісні, а святкову сорочку кожному власноруч вишила мама; щоліта мандруємо стежками України (у першому поході мене, піврічного, ще несли в спеціальному рюкзачку); допомагаємо дідусям і бабусям поратися на городі, у саду, учимося жити так, щоб не було перед ними соромно.
По-друге, навіть якщо людина з якоїсь причини змушена жити поза межами рідної землі, вона несе у своєму серці часточку Батьківщини. Прикладів цього в літературі сила-силенна. Чи не найяскравішим серед них є творчість Тараса Шевченка, зокрема його поезія «І виріс я на чужині…», у якій Кобзар пише, що для нього немає нічого кращого, як «Дніпро та наша славная Вкраїна…». Глибинним розумінням патріотизму вражають «Кам’яний хрест» Василя Стефаника і «Волинь» Уласа Самчука, поезії Олександра Олеся та Євгена Маланюка.
Отже, Батьківщина — це найцінніший дар твого народу й роду. Це не тільки земля, на якій ти народився та проживаєш, а й уся духовна спадщина твоїх пращурів, яку мусиш плекати й примножувати скрізь і завжди.
В 8 и далее.......10...11
