Образ вчительки
Чомусь ще з дитячих років закарбувався у моїй свідомості образ чепурної жінки із сивиною на скронях і лагідною посмішкою на устах. Образ жінки, яка знає все: чому світись сонце і чому восени опадає листя, чому птахи відлітають у вирій, а взимку річка, неподалік якої був збудований наш будинок, покривається кригою, чому ластівка в'є гніздечко під бабусиною стріхою і чому мама свариться, коли я нишком фарбую губи її помадою....
Річку біля нашого дому висушили, а на її місці побудували автошлях за сучасними правилами. Тепер кригою сковує лише темний асфальт, розмальований білими смугами, а замість хлюпотіння води чується глухий шум автомобільних двигунів. Під бабусиною стріхою тепер надовго і надійно оселилася пластикова вагонка, а у мене повна шухлада власної косметики. Навіть сонце через червоне скло модних окулярів світить по-іншому...Разом з невпинним часом пливло у минуле усе дитяче безтурботне життя, о тільки образ жінки, яка все знає, залишився непорушним. Це образ наставниці, образ хранительки вічності, образ жриці нашої альма-матер. Це образ Вчительки. Закохавшись у нього ще маленьким дівчам з тоненьками кісками, зав'язаними бантиками, я й досі вважаю професію вчителя найшляхетнішою, найблагороднішою і найнеобхіднішою у сучасному суспільсті.
Зовсім скоро я закінчу школу, і переді мною постає питання: а що далі? Як складеться моя доля і як зробити правильний вибір? Трохи лячно, зізнаюся я вам, іти впред і приймати чи не найперше самостійне рішення у дорослому житті. Страшно схибити. Але особисто для себе я твердо вирішила: готова присвятити усе своє свідоме життя сліжінню сучасній освіті. Я готова, а головне, хочу стати вчителькою. Хоча, відчуваю категоричність і серйозність такого рішення, дозвольте зважити усі "за" і "проти".
Був сивий як голуб звиш 90-літній старець найстарший віком у цілій тухольській громаді.Він високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин , Захар Беркут був правдивим образом тих давніхьпатріархів,батьків і провіднмків цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Незважаючи на глибоку старість Захар Беркут був іще сильний і кримезний.
Напевно жодна людина не хотіла мати такого друга.Потрібно мати: вірного, чесного дріга.Який ніколи не залишить тебе в біді, буде твоєю опорою .Потрібно вміти правильно вибирати друзів .На мою думку "Форбований лис"дружив зі своїми друзями лише за вигоди.Але тут виникає ще одне запитання , чи були вони внього чи ні??
Патріотизм - величний вияв нескінченної
<span>любові до рідного краю. </span>Він, подібно до
любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі
вчинки в ім'я своєї батьківщини. Патріотизм, виховує великих, сильних
людей, які здатні пожертвувати життям
заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в
перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в
безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, ідучи впевнено і
безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу.
Патріот живе у єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже
життя народу стає його життям. Та нажаль у нашому сучасному
українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується. Багато
людей під впливом економічної кризи, соціальних недостатків починають
презирати сучасну державу. І дух патріотизму в їхніх серцях починає
повільно втухати, як маленький вогник підчас дощу. Дух патріотизму
починає перетворюватись на інший дух - дух презирства. З країни виїзджає
багато людей, юнаки шукають собі "білого білета", щоб не іти в армію, а
дух національної свідомості ледь жевріє своїм маленьким, майже потухлим
вогником. Жаль терзає мою душу, коли проходжусь по звичайному
українському місту, де значна частина населення навіть не знає
української мови, а говорить на чужому всім народам наборі слів із
різних мов, який ми називаємо суржиком. Українська культура
зайшла в тупик із якого не може знайти виходу. Українські патріоти, яких
так потребує суспільство, ніби сплять довгим сном у душах багатьох
українців, проте люди не хочуть розбудити той дух патріота, який все
більше і більше гасне у їхніх серцях, а треба було б!<span> Тоді, коли
кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе
його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до
країни повели б державу вперед. Та не судилося...</span>
Да.Відповідь: Карлик Піня (який навіть намагався вбити Івана)
